Міський голова Юрій Зарко — про нову тактику ворога, життя під постійними атаками та людей, які не хочуть залишати свої домівки. Про це говорили в ефірі з Анною Валевською на її Ютуб-каналі. Ось коротко про суть розмови.
Білопільська громада на Сумщині має 43 кілометри спільного кордону з росією. За чотири роки великої війни прикордонна територія фактично стала прифронтовою. Якщо раніше найбільшу небезпеку становили артилерійські обстріли та керовані авіабомби, то сьогодні головною загрозою стали безпілотники. Щодня над містом і селами кружляють FPV-дрони, «Ланцети» та безпілотники на оптоволокні. Вони атакують цивільні автомобілі, житлові будинки та об’єкти інфраструктури. Через постійну небезпеку люди змушені змінювати звичний спосіб життя, а місцева влада — шукати нові способи захисту громади.
Про життя на прикордонні, евакуацію населення та виклики воєнного часу розповідає Білопільський міський голова Юрій Зарко.
Характер війни змінився кардинально
— Ми спілкувалися близько десяти місяців тому. Як змінилася безпекова ситуація в громаді?
— За цей час характер війни змінився кардинально. Якщо раніше основними загрозами були артилерія, реактивні системи залпового вогню та керовані авіабомби, то сьогодні ми живемо в умовах майже безперервних атак безпілотників. Йдеться про FPV-дрони, «Ланцети», «Молнії», безпілотники на оптоволокні. Вони з’являються над містом незалежно від часу доби чи району. День починається під звук дронів і закінчується так само. Навіть уночі ситуація не змінюється.
Практично щодня пошкоджуються автомобілі, житлові будинки, об’єкти інфраструктури. Лише за одну ніч у центрі міста були знищені три автомобілі. В одному з мікрорайонів пошкоджено близько десяти будинків. Але найболючіше — це людські втрати.
«Будинки можна відбудувати. Автомобілі можна замінити. Людське життя повернути неможливо».
Ворог атакує навіть дітей
— Наскільки часто страждають цивільні?
— На жаль, дуже часто. Ми постійно маємо поранених і загиблих. Нещодавно під час атаки постраждали двоє дітей. Тринадцятирічного хлопчика у важкому стані доставили до «Охматдиту». Лікарям вдалося врятувати йому життя, однак дитина залишиться з тяжкими наслідками поранення.
Це особливо боляче усвідомлювати. Коли ворог цілеспрямовано атакує цивільну інфраструктуру і страждають діти, стає очевидно: йдеться не лише про військові цілі, а про терор проти мирного населення.
— Чи звикли мешканці до нових загроз?
— Сказати, що звикли, мабуть, не можна. Але люди навчилися жити в цих умовах. Сьогодні багато хто може визначити тип безпілотника лише за звуком двигуна. Люди розрізняють FPV-дрони, «Ланцети», «Шахеди». Буває, чуємо незнайомий звук і між собою кажемо: «Це щось нове». На жаль, така реальність прикордоння.
Як громада протидіє атакам
— Чи вдалося знайти ефективні способи захисту від дронів?
— Ми постійно вдосконалюємо систему взаємодії між усіма структурами, які відповідають за безпеку громади. Рівень виявлення та знешкодження більшості безпілотників сьогодні досить високий. Складніше працювати проти дронів на оптоволокні. Вони менш вразливі до засобів радіоелектронної боротьби. Проте навіть у таких випадках люди іноді знаходять можливість пошкодити кабель управління, і тоді безпілотник втрачає керування.
Окремою проблемою залишається логістика
За словами Юрія Зарка, традиційний маршрут між Сумами та Білопіллям сьогодні становить серйозну небезпеку. Через активність ворожих дронів люди змушені користуватися довшими об’їзними дорогами, які часто перебувають у незадовільному стані. Навіть звичайна поїздка до міста перетворюється на ризик.
«Ждуни» на дорогах
— Чи змінилася тактика ворога?
— Так. Зараз активно використовуються так звані «ждуни» — переважно дрони на оптоволокні. Увечері вони можуть сідати на дахи будинків, узбіччя доріг або інші об’єкти й чекати кілька годин. А вже на світанку піднімаються в повітря та атакують автомобілі або людей. Саме тому небезпека існує фактично цілодобово.
Евакуація під обстрілами: між безпекою і домом
— Як сьогодні проходить евакуація з прикордонних населених пунктів?
— Це один із найскладніших напрямів роботи. Ми постійно закликаємо людей виїжджати із зон підвищеної небезпеки, особливо з населених пунктів, які перебувають під систематичними обстрілами. Проте багато мешканців відмовляються залишати свої домівки. Для когось це будинок, збудований власними руками. Для когось — господарство, земля, худоба. Люди бояться втратити все, що створювали десятиліттями. Ми розуміємо ці почуття, але водночас змушені нагадувати: жодне майно не варте людського життя.
За словами міського голови, особливо важко евакуацію сприймають літні люди. Багато хто пережив уже не одну кризу й вірить, що зможе пережити й цю. Однак сучасна війна відрізняється від усього, що доводилося бачити раніше. Дрони та високоточна зброя роблять небезпечним практично будь-яке місце поблизу кордону.
Війна змінила не лише безпекову ситуацію, а й повсякденний побут людей. Те, що колись здавалося буденністю, сьогодні потребує ретельного планування. Поїздка до магазину, робота на городі чи відвідування кладовища можуть становити смертельну небезпеку.
— Як змінилося повсякденне життя мешканців громади?
— Люди постійно змушені враховувати ризики. Усі стежать за повідомленнями про повітряні загрози, оцінюють безпекову ситуацію перед кожною поїздкою. Раніше можна було спокійно поїхати до сусіднього села або райцентру. Сьогодні будь-яка дорога потребує обережності. Фактично кожен день починається з оцінки ризиків.
Навіть похорони проходять під загрозою атак
Одним із найболючіших наслідків війни стала втрата можливості жити звичним життям. Мешканці громади дедалі рідше можуть відвідувати кладовища, доглядати могили рідних або проводити традиційні поминальні заходи.
Юрій Зарко згадує випадок, який особливо врізався в пам’ять.
— Ми ховали близьку людину. Навіть церемонію поховання довелося підлаштовувати під ситуацію в небі. Над кладовищем літали дрони, і потрібно було буквально шукати короткий проміжок часу, щоб провести прощання. Це дуже важко сприймати. Людей позбавляють навіть можливості гідно попрощатися зі своїми рідними.
Села, яких майже не залишилося
Частина населених пунктів Білопільської громади зазнала масштабних руйнувань. Особливо складною залишається ситуація в прикордонній зоні, де окремі села практично спорожніли через постійні обстріли. За словами міського голови, деякі населені пункти втратили більшість мешканців. Частина будинків зруйнована, інші стоять порожніми. Там, де ще кілька років тому вирувало життя, сьогодні панує тиша, яку час від часу порушують вибухи.
Попри все громада продовжує жити
Попри небезпеку, Білопільська громада не припиняє працювати. Функціонують комунальні служби, працюють установи, надаються адміністративні послуги. Люди допомагають одне одному, підтримують сусідів і продовжують вірити у майбутнє.
— Що сьогодні дає сили рухатися далі?
— Насамперед люди. Ми бачимо їхню витримку, відповідальність і бажання залишатися на своїй землі. Саме завдяки цьому громада тримається. Ми розуміємо, що попереду ще багато викликів. Але також знаємо, що маємо вистояти.
Після перемоги
Говорячи про майбутнє, Юрій Зарко наголошує: після завершення війни громаду чекає масштабна відбудова. Йдеться не лише про відновлення зруйнованих будинків чи інфраструктури. Не менш важливим стане повернення людей, створення робочих місць та відновлення нормального життя на прикордонні. Попри всі втрати й випробування, у Білопіллі вірять, що цей день обов’язково настане.
«Ми живемо поруч із війною щодня. Але навіть у таких умовах люди залишаються людьми — працюють, допомагають одне одному і вірять у майбутнє».
