20 липня 2026 року внаслідок тяжкої хвороби (двобічної пневмонії) помер наш земляк з Улянівки, захисник України Олександр Іванович Тіщенко.
Про сумну звістку сповістила Миколаївська селищна громада.
Олександр народився 24 грудня 1980 року. На захист України став у серпні 2023 року. Проходив службу на посаді матроса морської піхоти у військовій частині А0216.
Під час виконання бойових завдань воїн двічі отримував поранення: у серпні 2024 року біля н.п. Новотягінка на Херсонщині — внаслідок артилерійського обстрілу та у квітні 2025 року поблизу н.п. Срібне на Донеччині — внаслідок детонації ворожого вибухового пристрою.
Після тривалого лікування в госпіталі Луцька та реабілітації Олександр тяжко захворів. На жаль, серце воїна зупинилося.
Прощання з Олександром Тіщенком відбулося 22 липня в селищі Улянівка. Земляки вшанували пам'ять захисника "живим коридором", а після заупокійної служби провели його в останню земну дорогу. Вічний спочинок Олександр знайшов на Завирчанському цвинтарі.
Про свого земляка та колишнього учня пише жителька Улянівки Людмила Каштенкова:
"Сонце світить... хмари пливуть... пташки літають... А життя -- зупинилося. Ніби й не було: перше слово... перші дрібні кроки... перший клас... уроки, розмови, захоплення, вигін, друзі, робота... Думалося, мріялося, планувалося... Клята війна зрушила-зруйнувала все.
Хоч би яка думка сиділа в голові, хоч би яким був настрій , хоч би що вирувало в душі, а Сашко завжди усміхався, щиро вітаючись, жартував, говорив тими ж словами, що й кожен із нас. Але ж якось так виходило дотепно! І від того (навіть, у смутну погоду серця) на душі якось просвітляло, уже й сам починав дивитися навкруги й бачити-оцінювати світ очима Сашка: уже спокійніше, уже легше, уже світліше.
...А потім - рашисти, що цвіллю розповзлися по нашій землі. Війна. Вона забрала усмішку, перекроїла емоції... бо випалювала душу.
Поранення, контузія, те, що бачили очі (ті очі, які колись хлюпали життєдайною енергією, які бачили людей і щиро раділи від зустрічі з ними, які випромінювали тепло й спокій) у тій страшній трощі , - навіки в'їлося в душу, тіло й відлунювало постійним болем. І зробило свою чорну роботу: серце зупинилося... життя зупинилося...
Сьогодні Улянівка прощається з іще одним Захисником - Олександром Тищенком. Ще на одну чорну хустину побільшало... Ще на одну роз'ятрену материнську рану... ще на одне вирване життя...
Війна йде вже довго. Пам'ять шукає місця в душі, прихистку, щоби не стати звичним, статистикою. Та не маємо права ні забути, ні пробачити тим, хто приніс смерть на нашу землю, кров і сльози. Хто забрав усмішку в Сашка.
Очі... Ті очі, які дивляться вже з тисячів фотографій... Я запам'ятаю вас... І кожному кажу: дякую за мій захист, дякую за моє життя.
Лети, воїне, в обійми Бога, до Небесного раю! Спокій твоєму змореному тілу й світлій душі Захисника".
Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам Олександра. Вічна пам'ять захиснику...
