Розкидала доля моїх земляків по всіх куточках планети. Хтось забезпечує добробут родини у Польщі, Чехії чи Італії, хтось здобуває освіту в європейських вузах. Виїхали на так зване «пмж» до Канади, США, Великої Британії, діляться своїм мистецьким талантом у Китаї, Греції, Туреччині, знайшли родинні корені у Німеччині чи на «землі обітованій», створили сім'ю з іноземцем – у кожного з них своя історія, свій досвід, своє життя.
Ця історія - про здійснення мрій, наполегливе опанування наук як у шкільні роки, так уже і в дорослому житті, важку працю і фахові досягнення, а також – незрадливу любов до Батьківщини, рідного міста, де зробив перші кроки.
Наталія Федоренко народилася і виросла у Ворожбі. Була розумною, допитливою і відповідальною ученицею, активісткою бурхливого шкільного життя. Сповнена мрій про далекі подорожі навколо світу, наполегливо вчила англійську мову. Завжди була і залишається гордістю Ворожбянської школи №3, після закінчення якої вступила до Сумського національного аграрного університету на спеціальність «бухгалтерський облік, фінанси та аудит». Після здобуття фаху рік працювала в апараті Сумської обласної адміністрації. А потім, як зазначає сама Наталія, «поїхала вслід за коханням», разом зі своїм майбутнім чоловіком Андрієм отримала робочу візу для роботи на фермі у Шотландії.
Перший досвід життя за кордоном звісно приніс і перші випробування. Жити доводилося у вагончику, працювати цілий день (збирали малину і суницю), зайвий раз відмовляти собі у відпочинку. Юність та закоханість згладжували всі негаразди. Вихідними Андрій із Наталією пізнавали нові місця, милувалися краєвидами Шотландії, дізнавалися про історію краю під час екскурсій. Бригада робітників ферми була інтернаціональна: угорці, поляки, болгари збиралися ввечері, розповідали про свої країни, співали пісень, жартували. З місцевим населенням вдосконалювали свою англійську, тим більше, що шотландці щирі, добрі, відкриті люди, завжди раді спілкуванню.
Так і зародилося у Наталки і Андрія одностайне рішення залишитися у Великій Британії, спробувати свої сили для майбутнього добробуту і перспектив. Попереду був переїзд до Лондона – міста світового значення, історико-культурного, наукового та ділового центру. З перших днів перебування молоді люди зрозуміли, що треба виводити знання англійської мови на вищий щабель, тому почали вивчати її по-новому вже у англійському коледжі.
Наталія згадує:
- Мій коледж був у самому центрі Лондона, я навчалася разом зі студентами з різних країн світу: Бразилії, Йорданії, Пакистану, Таїланду. Було дуже цікаво, ми отримували корисні знання про культуру і традиції Великої Британії, побут її жителів. Окрім навчання, я, звісно працювала в італійському ресторані барменом. За шість місяців роботи в закладі я багато чого дізналася про життя у Лондоні та його ритм, традиції мешканців, мала змогу практикуватися у розмовній і письмовій англійській.
Як розповіла Наталія у подальшій розмові, персонал та адміністрація ставилися до неї тепло, всі підтримували і допомагали, хоча легко і просто, як може здатися читачеві, не було. До ресторану приходило багато туристів з усього світу, і її мрії про подорожі оживали з новою силою.
Лондон прекрасне місце, але, за словами Наталії, у величезному мегаполісі вони не дуже представляли як жити родиною з дітьми, іноді почувалися загубленими, навіть самотніми.
Та поспілкувавшись із такими ж іммігрантами як самі, з місцевими жителями, вирішили спробувати «знайти себе» в Ірландії, що не змогла не зачарувати своїми смарагдовими просторами і безкінечним дзеркалом океану.
В Дубліні Наталія почала навчання в коледжі на відділенні технічної бухгалтерії. Адже треба було не тільки підтвердити її український диплом, а й отримати фахові знання за тамтешніми критеріями освіти. Згодом стало зрозуміло, що роботу без досвіду в Ірландії знайти буде важко. Тому Наталія пішла працювати волонтером, безкоштовно, до невеликої аудиторської компанії. Через два місяці їй запропонували місце з невеликою оплатою. Ще через три вона подала резюме в центральний офіс банку Шотландії, який тільки прийшов на комерційний ринок Ірландії, на здобуття вакантної посади фінансового аналітика. В цьому банку Наталія пропрацювала більше десяти років, на різних рівнях. Паралельно продовжувала навчання і здобула міжнародну фінансову кваліфікацію, з якою відкривалося багато можливостей у фінансовому світі. Працювала у фонді венчурного капіталу, також в американському інвестфонді. Зараз працює у німецькому інвест-банку. Її чоловік має свій бізнес, пов’язаний із будівництвом.
- Тут народилися наші донечки Даяна, якій сімнадцять, і нині дев’ятирічна Катя, продовжує Наталія. – Декретна відпуска в Ірландії всього 6 місяців, тому на роботу виходила ще до року. Наша старша донечка мріє стати лікарем, зараз готується до іспитів на кшталт українського ЗНО, а Катя у майбутньому бачить себе вчителькою.
За словами Наталі, «вливалися» вони у місцеву громаду, звикали до їхніх звичаїв, адаптувалися поступово, але спокійно, бо в Ірландії багато українців, є українська школа, церква. За останні п’ятнадцять років країна змінилася, стала мультикультурним центром світу. З огляду на те, що в Ірландії низький корпоративний податок - 12,5%, тут відкрилися тисячі офісів банків, інвестиційних, фармакологічних і технологічних компаній.
- Мені подобається зранку вливатися в цей трошки божевільний швидкісний темп ділового життя, бо мій офіс знаходиться в міжнародному фінансовому центрі. В Ірландії дуже розвинута благодійність, то є прекрасна можливість допомогти іншим розпочати життя на чужині, соціалізуватися у новому суспільстві, продовжила свою розповідь моя співрозмовниця.
Має Наталія і чимало хобі. Захоплюється психологією (вивчала дитячу психологію), йогою, хайкінгом (нетривалі піші прогулянки, подорожі по гірській місцевості), подорожує до нових країн. За її словами, найбільше запам’яталися Мексика, Малайзія, Таїланд, Ямайка, вразили Дубай і Нью-Йорк, Каймани. Люблять усією родиною навідатися до Австрії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Франції та Греції.
- Взагалі немає поганих країн, всі країни чудові і залишають свій відбиток у душі. Після подорожей повертаюся іншою, відновленою, натхненно говорить жінка.
Не зважаючи на зайнятість і порівняно недовгу відпустку, Наталія часто приїздить на Батьківщину до батьків. Її радують зустрічі з друзями по університету і студентських роках, однокласниками, земляками. Наталія – частий гість ювілейних зустрічей із нагоди річниці закінчення школи, радо спілкується зі своїми старшими наставниками, що дали «путівку» у доросле життя, не забуває у соцмережах привітати з днем народження чи професійним святом вчителів, однокласників, знайомих. Вона завжди привітна, усміхнена, щира, ніколи не хизується своїми здобутками чи матеріальними статками, хоча всього досягла сама, своїми знаннями, своєю наполегливою працею.
- З нею пов`язані найтепліші спогади: як мама вела до першого класу, шкільні роки, наповнені радістю, щастям дитинства, дружбою. Мені дуже пощастило з учителями та однокласниками. Згадую студентську юність із навчанням в університеті, де досі маю добрих друзів, рідні душі. Мої діти теж дуже люблять приїздити до моїх батьків, їм там завжди раді. Мама навчила Даяну готувати справжній українській борщ, розповідає їм про Україну і рідне місто, про традиції нашого народу. Я хочу назавжди зберегти цей зв’язок, хочу щоб мої діти знали про Україну, пишалися нею, щоб мали місце для неї в своєму серці.
