Трималась три дні, аби нічого не написати про події у Білопільській громаді. Події страшні, важкі, трагічні. Але, кидайте в мене тапки, стовідсотково передбачувані.
Більш, ніж пів року, ми фактично в кожному номері газети й на сайті нагадуємо про офіційні документи, якими передбачено відселення людей із п'ятикіломерової прикордонної зони.
Роз’яснення, пояснення, інтерв’ю з посадовцями…
Ні, не чули й не знали.
Впродовж пів року відповідь одна: «Куди ми поїдемо? Кому ми нужні? У нас немає грошей!» А сьогодні ж, учора, позавчора виїхали з ризиком для свого життя і для життя тих, хто вивозив. Головне – життя.
Чомусь я не пригадую ніяких обговорень, умовлянь, зборів коштів та допомоги жителям Волфиного, яких у січні 2023 року евакуювали таким же екстреним способом: з двома торбами й калошах на босу ногу.
Волфине пережило те, що нині переживає Рижівка, не встигали доїхати до кінця вулиці, як по хаті прилітало…
Хоч би як було важко і трагічно, ніхто з жителів села, а серед них - і хворі, і самотні, і неходячі, не залишився на вулиці та не вмер з голоду.
Тоді я наслухалась і наплакалась від історій про залишені на плиті каструлі з борщем, про те, як одягали різні шкарпетки, бо ніколи було шукати однакові, про кролів, які бігали взимку по вулиці і не знали, що робить, бо господарі повідчиняли клітки, про собак, які просто вили…
Я слухала про історії про квітники, які залишились не укритими, про садочки, які треба було обрізати, про мамину фотографію, яку забула на столі…
Люди виїжджали з думкою - "ми повернемось"…
Тоді, у 2022-2023 роках, не було обов’язкової евакуації. Люди рятували своє життя. І, до речі, всі вижили.
Рижівка в такій же географічній ситуації, за кілька кілометрів - ворог. Важко давати рекомендації, якщо реально не можеш допомогти та вплинути на ситуацію. Але є одна непересічна істина: життя людини – найбільша цінність. І в тому, що сьогодні ВСІ жителі Рижівки, які виїхали з села, залишились живі – це скоріше диво, враховуючи той ризик і умови евакуації.
Питань багато...
Чи можна було з меншим ризиком виїхати з села, коли почали попереджати про можливу небезпеку?
Чи можна було місяць, два, три тому (коли вже було зрозуміло, що електроенергії в селі не буде, дороги теж, магазин роботу не відновить) зрозуміти, що далі буде тільки гірше?
З ризиком для життя водії рятували життя людей. І врятували. Згорівші машини, авто побиті кулями та вибухівками з дронів – це невелика плата за збережене життя.
Колись розповім про все, що знаю і почула від різних людей: і від тих, хто вивозив, і від тих, кого вивозили, і від їхніх родичів, і від сторонніх спостерігачів та експертів.
Не писала жалісливих постів про збір допомоги та не брала участі у срачах, хто крутіший волонтер і терпіла два дні та мовчки займалась справами допомоги не менше, але сьогодні край…
Зустріла знайому. Добра, щира жінка, не дуже обізнана у питаннях фактчекінгу та й із критичним мисленням не особо.
- Ой, Наташа, що ж це робиться… Як же людям далі жити… Що ж оце вони з Рижівки пішки прийшли без нічого…. Ми вчора у дворі їм на лікарства збирали…
- В смислі - збирали? - поцікавилась я. - А хто саме збирав. На які ліки й кому?
- Та я не знаю. Прийшли у двір нашого будинку дві жіночки. Плачуть, кажуть, що допомагають нещасним рижівцям, що срочно треба ліки. Просили у нас грошей. Правда одна жінка спитала, «які саме ліки треба?», так вони сказали, що ще не знають. Сказали, щоб ми гроші віддавали, а вони тоді куплять, які треба. Ще одна жінка запропонувала принести ліки, бо у неї є запаси, нові, в упаковці, з терміном придатності. Так жінки відмовились, сказали, що самі куплять.
- І ти дала гроші, не перевірила документи, не спитала, хто доручив збирати кошти?
- Та як я буду перевіряти? Вони ж так плакали, так жаліли тих людей. Що мені тих 200 гривень жалко.
- І багато ще принесло гроші?
- Та чималенько. Хто 100 давав, хто 200. У кого скільки було.
- А ти ніколи не думала, що допомагати можна конкретній людині, а не годувати шахраїв?
- Так їх тоді Бог покарає, якщо вони на чужому горі наживаються…
Ось такий «змістовний діалог» був у мене зі знайомою сьогодні. Але питання з зірочкою до всіх: скільки ще наша сердобольність буде фізрозчином для розмноження шахраїв? Скільки ще паразитів видурюватиме гроші, топчучись по наших емоціях?
Я постійно читаю зведення поліції про обдурених і довірливих громадян, які то допомоги неіснуючі оформлювали, то ще якісь виплати собі організовували.
Якщо ви вважаєте, що спитати у волонтера документи це соромно, або поцікавитись, куди підуть ваші гроші чи допомога, то краще задонатьте на ЗСУ чи допоможіть реальній сусідці, чи дитині, яку знаєте.
І досить «грати» на емоціях на публіку, бити себе в груди та розказувати про «як жалко бабушок». Всіх бабушок жаліти набагато легше, ніж прийти й допомогти якійсь конкретно.
А ще важче, усвідомлювати, що у нас – війна, що треба прислухатись до порад і вимог тих, хто краще розуміється на безпеці, а не звинувачувати потім всіх у власній безпорадності.
