Летів яструб через поле та й сів на стовп, закопаний посеред майдану нового козацького поселення. Так говорить одна з легенд про походження назви села.
Минали роки, десятиліття, відколи тут у кінці XVII століття осіли перші вихідці з Правобережної України. Поступово втративши козацькі привілеї, вони перетворювалися на звичайних селян або наймитів строганівських економій, хутора Степного, села Овчарного та інших маєтків. Сіре, буденне життя і таке ж непримітне село.
Та раптом у 1905 році про нього заговорили не тільки в Харківській губернії, а й по всій Російській імперії. Події в Яструбиному кілька разів висвітлювали паризькі і женевські газети.
Першим селянським виступом в Україні під час революції 1905 – 1907 років були події у Глухівському повіті. Тоді в ніч на 23 лютого 1905 року було здійснено напад на цукрорафінадний завод і маєток Терещенка в хуторі Михайлівському. А протягом тільки першої половини того ж року сталося вже 1851 подібне повстання. Восени селянський рух в Україні охопив 64 повіти з 94, а протягом жовтня – грудня відбулися виступи більш, ніж у 2100 селах з населенням понад 2 млн осіб.
Селянські виступи у нашому краї були або організовані українськими партіями (РУП, УРДП, УСДРП), які діяли в Глухівському, Конотопському, Роменському, Кролевецькому, Охтирському повітах, або виникали стихійно. Що ж до більшовицького впливу, то він, як писалося в радянських дослідженнях, нібито виявився у діяльності єдиної сумської групи РСДРП “Факел”. Одночасно соромливо замовчувався той факт, що “Факел” була не більшовицькою, а меншовицькою групою, і її керівництво після 1917 року репресували. Отож у Сумах і Сумському повіті провідною революційною силою були не більшовики, а місцеве відділення Селянської Спілки, яке очолював Антон Петрович Щербак – постать досить неординарна. Виступаючи на мітингах у Сумах, Щербак говорив українською мовою, ставлячи перед владою не тільки соціальні, але й національні вимоги. Найближчими соратниками Щербака були селяни Яструбиного: Юхим Зленко, Никанор Зякун, Микита Мозковий, Степан Коноваленко, а ще один житель – Іван Маркович Шевченко в 1905 році був делегатом нелегального з`їзду Революційної Української Партії, що проходив у Києві.
В середині жовтня цього ж року вони організували в економії хутора Степного Яструбинської волості страйк з вимогами поліпшити умови життя і праці. Управитель маєтку Зубер викликав війська, але це ще більше розпалило бунтівників. Близько 20 осіб вирушило до села Морочі, де революційною групою селян керував молотобоєць Кузьма Криловецький. Зібрався мітинг працівників двох економій, який переріс у страйк, що тривав 10 днів. Навіть викликані з Сум війська не вплинули на селян, тому адміністрація економій змушена була піти на поступки.
24 жовтня 1905 року в Яструбиному на майдані було скликано мітинг. Село оголосило себе незалежною республікою, обрало свою владу – комітет з семи чоловік: Криловецького, Зленка, Коноваленка, Зякуна, Осадчого, Шевченка. Було вигнано представників царської влади, закрито “монопольку” (шинок). Керівники повстання були молодими людьми: Кузьмі Криловецькому щойно виповнилось двадцять два роки, приблизно такого ж віку був Юхим Зленко. Членові комітету Якову Осадчому, як і його другові – поету Андрію Кобелецькому, було 17.
Нова влада вирішила відібрати землю в поміщиків, скасувала податки і зажадала повернення податків, сплачених за останні 15 років. На місце волосного старшини призначено Юхима Зленка, який використав 5 тис. крб., що лежали в касі частково на придбання зброї, а частково на допомогу нужденним селянам. Для охорони порядку в селі і волості яструбинці створили бойову дружину. Вона брала участь і в придушенні виступів чорносотенців у Сумах. До речі, місто було умовно поділене на 20 дільниць, які патрулювалися групами революційних селян. Зроблено спробу заарештувати навіть справника Войцехівського – найвищого на той час представника влади у Сумському повіті.
На короткий час вся влада в повіті опинилася в руках повсталих селян. На мітингу в Сумах яструбинці оприлюднили свої вимоги. Вони стосувалися поліпшення умов життя, вирішення земельного питання. Окремим пунктом у кожному селі вимагали створення української школи, а в Сумах – української гімназії.
Події в повіті починають набирати загрозливих для уряду масштабів. 23 грудня до Сум прибуває 10а кавалерійська дивізія. Її командир, генерал-майор Ходорович, був призначений тимчасовим губернатором Сум і повіту. Він запроваджує військовий стан, а 27 грудня посилає до Яструбиного каральний загін.
Село чекало на карателів... Під`їзди до Яструбиного було забарикадовано возами і боронами, перевернутими догори зубами. В кузні виготовлялися “часники” – залізні кулі з гостряками, щоб кидати коням під ноги.
У першому бою селяни поранили кількох карателів і війська відступили. Наступного дня наступ очолював сам шеф жандармів Краснощоков. На барикадах повсталі відважно захищалися і відбили всі атаки. Тоді кіннота помчала городами, щоб прорватись на вулиці через двори. І тут у бій пішли жінки – дружини й сестри тих, хто був на барикадах. Вони з кочергами і вилами нападали на драгунів, кидали під ноги коням палиці. Так вибили із сідла і потовкли самого Краснощокова.
І все ж сили були нерівними... Коси, вила і рушниці селян на змогли протистояти кулеметам... Другого та третього січня 1906 року в Яструбиному почалися обшуки і арешти. Пізніше дев’ять осіб військовий суд засудив до страти через повішення, десятки було відправлено на заслання, багатьох закатували без суду у Харківській Холодногорській тюрмі. Страти на той час були такими частими, що кат, який брав з “казни” по сто карбованців за голову, знизив ціни через конкуренцію до п’яти карбованців. Так розправились сатрапи Миколи II – Кривавого з селянами, які виступили на захист національної і людської гідності. Про це треба пам`ятати тим, хто сьогодні оголошує царя “святим”, та влаштовує хресні ходи з його іконами.
Та недовго переможці святкували. Вже 28 червня 1906 року надходить повідомлення про виступи селян Руднівки, Рогізного, інших сіл. Напади на економії та роздачу найбіднішим селянам захоплених грошей проводить зі своїм загоном річанський отаман Сергій Бага. За його голову поліція обіцяла тисячу карбованців. Потрапивши через зрадника у пастку, він три дні відстрілювався від жандармів у центрі Білопілля і героїчно загинув, спалений живцем у кам`яному льоху.
Антон Щербак у царській тюрмі у 1905-1906 рр.
По різному склалися долі учасників тих подій. Керівники “республіки” Кузьма Криловецький і Юхим Зленко перейшли в підпілля, але згодом були заарештовані і заслані до Сибіру. Антон Щербак прожив довге і буремне життя революціонера. У 1917му він одним із перших на Сумщині організував збори на підтримку Української Центральної Ради.
Молодий поет Андрій Кобилецький, захоплений жандармами 1907 року, загинув у Лебединській тюрмі. Помер від знущань катів, залишивши нам прощальні, але оптимістичні рядки своєї поезії:
Ще буде, й буде і сліз, і горя,
Та прийде, прийде жаданий час,
Здобудуть люди Вкраїни волю,
Тоді й згадають вони про нас...
Матеріал із сайту Сумський історичний портал.
