Напередодні Дня села хотілося б згадати наших видатних людей, якими за 330 років історії славилася Іскрисківщина.
Адам (Дмитро по-церковному) Скрицький заснував слобідку Скрицьківщина навесні 1690 року. Це був козацький хутір у 5 дворів підсусідків канцеляриста Білопільської сотні. Побудували млин, поряд поставили став та гуральню. Вино-самогар використовували для місцевих потреб.
Петро І звільнив такі слобідки від податків терміном на 10 років. Тоді ж були засновані слобідки Улянівка, Куянівка та Нові Вирки.
Федір Куколь – білопільський сотник з 1720 року. Землі слобідки Скрицьківщини він купив у дружини Адама Скрицького у 1722 році, коли той помер. Будучи канцеляристом Івана Мазепи, Федір Куколь зробив собі подвійне прізвище Куколь-Яснопольський. В слобідці Скрицьківщина він побудував маєток і переселив сюди свою сім’ю. Розширив дамбу ставу, побудував новий млин, шинок і гуральню, розмістив пасіку та зробив відгодівлю диких свиней-вепрів. Згодом почав будівництво церкви Святої Великомучениці Варвари. Розширив межі населеного пункту, бо привіз із собою нові сім’ї.
В 1740 році слобідка стала селом. Понад 140 років рід Куколів-Яснопольських проживав у селі. В середині ХІХ ст. його нащадки побудували нове приміщення церкви, лікарню на 5 ліжок, цегельний завод та невеликий цукрозавод у хуторі Атинськ, куди простягалися їхні земельні володіння.
З 1880 року землі Куколів і не тільки довкола Іскрисківщини скупив Іван Миколович Терещенко, заснував тут економію та побудував усі господарські приміщення для неї. У 1884 році відкрив сільськогосподарську професійну школу з підготовки спеціалістів для цукрової «імперії» Терещенків. У цю школу набирали винятково дітей з бідних сімей, які під час навчання були на повному утриманні засновників школи.
Іван Терещенко
Життя місцевих жителів перейшло на вищий рівень. Усі випускники гарантовано отримували житло. Оплата молодих спеціалістів на той час була на дуже високому рівні: на місяць вони отримували не менше 17 рублів «сріблом», коли вартість молочної корови складала 5-6 рублів!!!
Іван Пилипович Кутовий – професор Львівського державного університету ще Другої світової війни, однокласник і близький друг Бориса Сергійовича Павлівського, українського репресованого поета-дисидента, лицаря національного духу України. Володимир Дмитрович Власенко – міністр радгоспів Казахстану в період підняття цілини з 1953 по 1961 роки.
Під час Другої світової війни воював у морському десанті, починаючи з «малої землі». Після війни працював на підприємствах радянської Молдови. З початку 50 років ХХ століття В.Д.Власенко перебував на міністерських посадах в уряді Радянського Союзу.
В 1962 році його донька Валентина отримала Ленінську премію за досягнення в агрономічній науці під час вирощування зернових культури у важких степових умовах.
Валерій Володимирович Бутенко – генерал Радянської Армії. У свій час був першим заступником начальника підготовки космонавтів Павла Івановича Титова у «Зоряному містечку». Потім довго перебував воєнним аташе Радянського Союзу в Данії.
Вячеслав Вировець
Вячеслав Гаврилович Вировець – професор, доктор сільськогосподарських наук, відомий вчений-агроном, селекціонер. У 1956 році закінчив Іскрисківщинський сільськогосподарський технікум, факультет агрономії. Все подальше його професійне життя було пов’язане із виведенням і вирощуванням сортів безнаркотичних конопель.
Євген Івченко
Євген Михайлович Івченко – відомий радянський легкоатлет, бронзовий медаліст ХХІІ Олімпійських ігор у спортивній ходьбі на дистанцію 50 км. Бронзову медаль здобув на 42 році життя!
Хочу зауважити, що від дня заснування Іскрисківщини багато поколінь людей різних професій та з різними талантами віддано працювали на розвиток і розбудову свого села та округи, а отож - і на благо Батьківщини. Всіх не перерахувати, але кожен, хто жив та живе, заслуговує на подяку та повагу.
Вітаю всіх односельців, усіх причетних до минулого та сьогодення Іскрисківщини, всіх, хто знає та любить село, зі святом! Здоров’я, злагоди у родинах і душевної гармонії!
Моє рідне село
Де калина цвіте, там де трави росисті,
Стоїть наше село, мов дівчина в намисті.
Потонуло в садках, заховалось в долині,
Заквітчало воно білим цвітом калини.
Моє рідне село, що «Іскрою» зоветься,
Світлий образ в мені біля самого серця.
На забуду повік твою назву чудову,
Як поїду у світ я від рідного дому
У часи лихоліть ти наснагу давало,
Як промінчик вночі, крізь чужинську навалу.
Твоя правда жива, твої помисли світлі,
І для мене нема краще місця у світі.
Моє рідне село, як тебе не любити,
Не забуду повік, доки буду я жити.
В калинових кущах соловейко співає,
А зозуля в гаю щастя вік відміряє!
