Саме вони рятують сьогодні життя сотень хворих. Саме вони ось уже більше року працюють в інфекційному відділенні Білопільської лікарні. І 12 травня відзначають своє професійне свято - Міжнародний день медичної сестри.
Чому саме медичні сестри, а не лікарі?
- Не тільки від призначень лікаря, його уміння поставити діагноз, зрозуміти стан хворого залежить одужання пацієнта, - переконана завідувачка інфекційного відділення Білопільської лікарні Людмила Захаренкова. - Весь мій багаторічний стаж, а особливо останній рік роботи, підтверджує, що від професійності, терпіння, відповідальності та багатьох інших якостей саме медичної сестри залежить і хід лікування, і видужування хворого.
Рік тому, з початком прийому хворих на ковід, ми опинилися зовсім в інших умовах. Звичайно, люди, які йшли працювати в інфекційне відділення, розуміли всі складності та виклики роботи саме у нас. Проходили відповідне навчання, отримували допуски, здавали іспити. Але з таким масовим інфікуванням, з такою епідситуацією ми зіткнулись уперше. І всі разом вчилися працювати за новими вимогами.
Марина Боровик
Найпершими всі ці складнощі відчули, звичайно, медичні сестри. І продовжують долати труднощі й сьогодні.
Тож я хочу висловити величезні слова подяки нашим не просто помічницям лікарів, як їх часто називають, а справді і колегам, і однодумцям, і соратникам. Усі медичні сестрички нашого відділення переконали, що можуть згуртовуватись, виручати одна одну, допомагати і, головне - якісно й професійно виконувати свої обов’язки.
Що таке робота медсестри нині в інфекційному відділенні?
- Ви бачите лише те, що їм доводиться по п’ять-вісім годин працювати в захисних костюмах. Повірте, це - фізично важко. Дехто не може в медичній масці пів години в магазині постояти… А додайте все захисне спорядження: екрани, маски, респіратори, сам костюм, бахіли, медичні рукавички. І не просто постояти кілька годин. Не присідати годинами, ходити, а іноді й бігати в прямому сенсі цього слова з палати в палату, виконувати всі призначення лікарів.
Альона Годованець
Чергова медична сестра нашого відділення в середньому за зміну ставить кілька десятків крапельниць, робить уколи, виконує інші призначення. Все це - в захисних костюмах.
Окрема тема – догляд за хворими, які, як ми кажемо, «на кисні». Тут не лише треба людині маску правильно одягнути, слідкувати, щоб хворий правильно дихав, а ще постійно вимірювати сатурацію (рівень кисню в крові), слідкувати за тиском, серцебиттям...
Всі хворі на ковід мають багато супутніх хвороб і вони можуть загострюватись у будь-який час. За всім цим слідкує медична сестра, незважаючи - ніч це чи день.
Ви думаєте, медсестра має лише виконати призначення лікаря? Так, це одне з завдань. Та куди найбільш важливе – вміння вчасно ухвалити рішення щодо зміни стану хворого. Помітити ці зміни і відреагувати на них. Протікання хвороби зараз - дуже швидке. Іноді години, а то й хвилини рятують життя. І медсестрі, яка залишається вночі у відділенні, важливо вчасно зреагувати на стан хворого: чи то викликати лікаря, чи припинити процедуру, чи негайно надати іншу допомогу.
І мої дівчата, я їх так називаю, завжди правильно реагують.
Крім виконання лікарських призначень, медичним сестрам доводиться бути і психологами, і психоаналітиками. Емоційно-психофізичний стан багатьох хворих настільки важкий, що іноді доводиться медсестрам і процедури здійснювати, і заспокоювати, і трохи розважати хворих. Люди закриті в палатах, обмежене коло спілкування, тож до медичної сестри - особлива увага.
Їх пізнають за голосами, бо костюми не відкривають обличчя. І кожна з них перехворіла на ковід, бо від хвороб не застрахований ніхто.
Серед всього нашого колективу, а він увесь заслуговує найкращих слів, хочу розповісти про двох – Альону Годованець та Марину Боровик.
Альона Годованець
Марина Боровик після закінчення медичного училища з 2007 року працює у нашому у відділенні, а Альона – з 2005.
Я вважаю, що нам пощастило з такими медсестрами. Обидві мають першу категорію і продовжують вдосконалювати свої знання та вміння.
Марина Боровик
Якби ви чули, як дівчата передають зміну! Вони так щиро хвилюються за кожного хворого, радіють, коли людині легшає, дуже засмучуються, якщо не вдається врятувати життя. До них по-особливому ставляться хворі, поважають і залишають після одужання найкращі відгуки.
Кожна з них – особистість. Вміють поєднувати і роботу, і домашні справи. Виховують донечок, чудові господині. Їх поважають у колективі, дослуховуються до їхніх порад.
І Альона, і Марина неодноразово брали участь у конкурсах професійної майстерності. Без них не відбувається жоден захід у нашому відділенні! А ще – вони просто красуні!
Я хочу привітати усіх медичних сестер нашого відділенні й лікарні, згадати наших ветеранів, тих, хто багато років присвятив себе цій роботі, пом’янути добрим словом тих, хто вже пішов із життя.
А всім нам – як можна рідше користуватися послугами медичних сестер, не хворіти, завжди з повагою ставитися до тих, хто рятує здоров’я і життя!
Досвідчена наставниця…і просто відкрита й щира людина...
Саме так в один голос говорять про свою колегу Наталю Тимченко медсестри Білопільського центру первинної медичної допомоги.
Напередодні професійного свята ми поспілкувалися з пані Наталею, аби більше про неї розповісти на нашому сайті.
- Відразу скажу, що про професію медсестри з дитинства я не мріяла, - усміхається співрозмовниця. – Лялькам уколів і перев’язок із подружками не робила, «рецептів» теж не виписувала. Замислилася серйозно над вибором професії лише після закінчення школи. Зважила всі «за» та «проти» й таки зупинилася на Рильському медичному училищі. Моя рідня по маминій лінії – з Курщини, отож і вирішила навчатися саме там, аби після занять на вихідні приїздити в гості до бабусі.
Вийшло так, що свою роботу пов’язала з нашою лікарнею. Як мовиться, де народилася, там і згодилася. Спочатку працювала у нашій поліклініці дільничною сестрою медичною, а згодом – медсестрою медичною загальної практики сімейної медицини.
Оскільки на роботу влаштувалася у березні 1996, то цьогоріч двадцятип’ятирічний ювілей уже відзначила.
Чи шкодую, що присвятила своє життя медицині? Ні, жодним чином, незважаючи навіть на ситуацію з ковідом. Отже, з вибором професії не помилилася.
А ось як відгукується про колегу головна сестра медична Анастасія Володимирівна Петришак:
- Наталя Леонідівна й сама відповідально ставиться до роботи, й навчає цьому молодь. Вона радо ділиться з колегами своїм досвідом, за що їй усі щиро вдячні. Відкрита, щира, вона завжди готова прийти на допомогу.
А яке дозвілля без нашої колеги? Під час святкування Дня медичного працівника Наталя Леонідівна - завжди разом із нами. І пожартує, і радо підтримає розмову. А ще вона – дбайлива мама й дружина. Любить побалувати свою рідню смачними стравами. Як зізнаються близькі, особливо гарно їй удається приготувати піцу.
