ТЕСТ: «Що їли козаки і чим смакував Малевич?» Перевірте свої знання!

Саме цього дня на п’ятому позачерговому засіданні Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини український борщ офіційно внесли до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує негайної (термінової) охорони.

Шкварки — це маленькі підсмажені шматочки сала або жирного м’яса (найчастіше свинячого), які залишаються або спеціально утворюються під час витоплювання жиру (смальцю)

Банош (бануш) — густа гуцульська каша з кукурудзяної крупи, зварена на жирних вершках або сметані, яку подають зі шкварками, бринзою або білими грибами.

М’ясний делікатес Конотопщини - ковбаса зі свинини, здрібненого сала та щедрої порції часнику має свою особливу рецептуру, яку місцеві господині бережуть, як найцінніший скарб. Її аромат настільки виразний, що навіть Казимир Малевич, мандруючи цими краями, не міг забути смаку конотопського сала та ковбас.

Зокрема митець згадував про неї у своїх автобіографічних текстах, які опубліковані у збірці «Малевич. Автобіографічні записки 1918–1933»:

«Жив я тоді  в Конотопі (на той час йому виповнилось 16 років). О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, з смачною шкіркою, лежали кільцями ковбаси, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я зростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі».

Це - елемент нематеріальної культурної спадщини України, що являє собою солодке печиво, яким оздоблюють весільний коровай.

Ліпили утят у вівторок або середу, вкладаючи в них щирі побажання молодятам. Головною фігурою на короваї була «пава» – вона мала захистити наречену, принести їй мир і злагоду зі свекрухою. А ще існувала важлива традиція: утят і шишок на весільному хлібі завжди мало бути парне число – на знак єдності нової сім’ї.

«Весільні утята» увійшли до каталогу «Культурний профіль громад Сумщини»

Її робили з рибної юшки, в яку додавали борошно і яйця, масло, замішували тісто. Потім, запікали зі шматочками тіста. Такий от рибний пиріг, але з більш насиченим смаком, бо риба не тільки у начинці. Про цю страву у своїх творах згадував ще Котляревський, тож, радимо спробувати всім любителям риби.

На стіл подавали запечене або тушковане м'ясо (печеню, верещаку), домашні ковбаси, шпондер, шинку та класичний козацький делікатес — цілу варисту свинячу голову з хріном.

Холодець має давню історію і походить із Франції. Там в середньовіччі з’явилася страва під назвою галантин, яку готували з м’яса, залитого бульйоном.

В Україні холодець відомий з 14 століття і спочатку вважався просто способом збереження м’ясних страв. У зимові місяці м’ясо, залите міцним бульйоном, швидко застигало на холоді та не псувалося довгий час. Згодом холодець став справжньою кулінарною традицією, особливо на свята.

Історичний шлях страви виглядав так: у Персії яйця збивали із зеленню, запікали чи смажили до загустіння. Згодом через Середземномор'я та Північну Африку цей метод потрапив до Європи. Там французи у XVI столітті дали страві сучасну назву «omelette», довели техніку її смаження на вершковому маслі до ідеалу й зробили всесвітньо відомою.

Сичики — це автентична пісна горюнська страва, поширена на Путивльщині (зокрема в селі Линове Сумської області). Товчену варену квасолю змішують із пересмаженою цибулею (і салом, якщо страва не пісна). З цієї маси ліплять невеликі кульки або биточки (назва походить від слова «сич» — маленька округла кулька).