Щорічно 7 квітня світ відзначає World Health Day або Всесвітній день здоров’я. Це - одна з важливих соціальних дат, значення якої переоцінити неможливо. Головна мета свята – звернути увагу суспільства на важливість здорового способу життя та вчасної профілактики захворювань. Офіційний свій відлік Всесвітній день здоров’я веде з 1948 року, а 7 квітня – дата створення Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Створення Дня здоров’я – одна з перших ініціатив, з якою виступила Асамблея охорони здоров’я при ООН практично відразу ж після створення організації. В кінці XX століття до проблем здорового способу життя підключився Генеральний секретар ООН. Його щорічні Послання сприяють залученню уваги державних і комерційних організацій, волонтерів, простих громадян до питань захисту здоров’я і профілактики різних соціально небезпечних захворювань.
Чому ж ВООЗ настільки активно прагне залучити якомога більше людей до питання пропаганди правильного способу життя й захисту та збереження здоров’я? За статистикою половина людей на планеті не має можливості отримувати медичні послуги. Ще близько 100 млн людей опинилися за межею бідності через те, що витрати на лікування були завеликі. Близько 800 млн людей змушені витрачати понад 1/10 сімейного бюджету на послуги охорони здоров’я – такі витрати ВООЗ називає «катастрофічними». Проблеми високих витрат та обмеженого доступу до послуг охорони здоров’я вважають однією з найважчих у світі. Саме їх викорінення і є основною метою ВООЗ, а один із засобів боротьби – Всесвітній день здоров’я.
Чи можна запобігти хворобам у наш час, як дотримуватися здорового способу життя, коли і часу немає, і спокус багато... Виявляється, це не так і складно! Сьогодні наші розповіді саме про таких людей.
Заняття фізкультурою дисциплінують і тримають у тонусі!
Ігор Дрягалін, колишній працівник Білопільської районної ради, згадує, що захоплюватись гімнастикою і атлетикою почав ще на уроках фізкультури, коли вчитель Олександр Васильович Потапенко показував вправи на кільцях, турніку, інших гімнастичних снарядах. І ось що розповів про своє захоплення, яке триває ще зі шкільних років.
- Для однолітків років 40 тому позмагатися, хто більше підтягнеться на турніку чи підніме гирю, було звичайною справою. Ми збирались і дуже хотілося не відстати від інших. Займалися на шкільних стадіонах, інших майданчиках, які часто самі ж і облаштовували. Тоді ніхто не вимагав «особливих умов для занять спортом». Були раді, коли нам дозволили тренуватися в підвалі багатоквартирного будинку, який ми самі і облаштували різними знаряддями. Про модні тренажери ніхто й не мріяв.
Подобалось тримати себе у формі, показувати результати, не гірші, ніж в однолітків. Поступово виробилась звичка тренуватись. Почав штовхати гирі. Відчував, що такі вправи позитивно впливають на здоров’я. До того ж, під час занять формувався такий собі колектив однодумців, із якими дружили і після занять.
Гиря, турнік, інші нехитрі тренажери – ось і весь арсенал для занять спортом. І головне – бажання й усвідомлення, що це ти робиш для свого ж здоров’я.
Зараз я спілкуюся з молоддю, яка професійно займається тим же, чим і ми колись, але ці заняття називають воркаутом. Чудово, що вже стало більше прихильників цього виду спорту, який тренує всі групи м’язів, загартовує, об’єднує і пропагує здоровий спосіб життя. Якщо зловживаєш алкоголем, палиш, то навряд чи зробиш відповідні вправи на турніку.
Сьогодні продовжую займатися вже з онуком. Йому не хочеться відставати від дідуся. У свої 55 років підтягуюся на турніку 20 разів, 24-кілограмову гирю піднімаю однією рукою у ривку до 45 разів. І почуваюся добре, чого бажаю всім вам!
Для мене рух – це і здоров’я, і спосіб життя…
- До цього привчив мене мій батько-спортсмен Володимир Степанович Могильов, який активно брав участь у змаганнях і в повсякденному житті дотримувався здорового способу життя, - ділиться секретар виконкому Білопільської міської ради Наталя Пащенко. - З дитинства ми з ним ходили в походи, каталися на велосипедах та лижах… Це навіть не обговорювалося. Для мене це стало невід’ємною частиною життя.
Звичайно, з роками стаєш усе більш зайнятий: робота, домашнє господарство, купа інших справ. Сидячий спосіб життя, постійні нерівномірні навантаження на хребет дають про себе знати.
Не так часто, як хотілось би, та я й зараз стараюся займатися фізкультурою, фітнесом, гуляю пішки. Також відвідувала танцювальну студію, де брала участь у показових виступах. Спілкування з активними жінками та керівником і настрій підіймає, і додає енергії...
Фізичні вправи, тренування і просто прогулянки суттєво допомагають відволікатися від проблем сьогодення. Переконана, що людина, якщо захоче зробити щось важливе, – завжди знайде час.
Всім раджу не нехтувати елементарними правилами здорового способу життя і тримати своє тіло в тонусі!
Спорт додає здоров’я, сили духу і впевненості в собі!
В цьому переконаний 17-річний житель Ворожби, студент СумДУ Владислав Сіднін:
- Захопився спортом я в 14 років. На той час мої старші друзі займалися у Ворожбянському клубі Шевченка, який із 2014 року завдяки місцевим жителям переобладнаний під спортзал. Тож і вирішив спробувати. І ця спортивна стихія, можна сказати, поступово мене «затягнула».
Спочатку пробував себе у різних напрямках: бокс, вільна боротьба, згодом у вільний час почав займатися кросфітом, аби набратися сил та витривалості, пізніше захопився бігом. Уранці та ввечері обов’язково – пробіжка. І так, сам для себе, визначив розклад: у понеділок, середу та п’ятницю - бокс чи боротьба, а у вівторок та четвер – кросфіт.
Сьогодні навчаюся на першому курсі Сумського державного університету, але спорт у жодному разі не залишаю. Регулярно відвідую один зі спортзалів у Сумах, коли приїжджаю до Ворожби, займаюся у тому ж таки клубі Шевченка.
Нині відійшла «мода» на випивку та цигарки, і дуже приємно, що поступово все більше молоді віддає перевагу саме спорту, а не «п’яному дозвіллю». Особисто в мене також вкрай негативне ставлення до таких сумнівних «задоволень», як куріння та алкоголь.
В цьому плані в мене є чимало друзів, котрі розділяють такі погляди.
Саме спорт допоміг мені не лише скинути зайву вагу, покращити фізичні показники, вдосконалити своє тіло і загартувати дух, а й стати впевненішим у собі, багато чого переосмислити, визначити життєві пріоритети на майбутнє. Ну й, звісно, приємно відчувати до себе увагу представниць прекрасної статі.
Щоденне заняття зарядкою – ще з армійських літ!
Стверджує улянівець Сергій Голодний.
«Пам’ятаю, як із хлопцями бігали по сосновому бору: по пояс голі й у кирзових чоботях. Дехто це робив, аби командир похвалив, а я - для себе, - згадує він. І продовжує: «Після демобілізації доля закинула мене на десять років на Брянщину. Фізкультурні вправи я не переставав робити й там. А коли повернувся до рідної Улянівки й улаштувався на роботу до місцевого колгоспу, то, здавалося б, яка там зарядка! З раннього ранку до пізнього вечора – «фізкультура» в колгоспі. Прийдеш додому – городи, господарство, трьом донечкам маленьким хочеться приділити увагу. Крутишся, так би мовити, як муха в окропі. Та все ж заняття фізкультурою не полишив: зранку мені удавалося викроїти декілька хвилин для фізичних вправ. Мріяв ще й про пробіжки, та на це не вистачало часу. «Ну, думаю, як на пенсію піду, тоді ще й бігом займуся!».
Так воно й вийшло: таку «розкіш», як пробіжки, я собі дозволив років зо двадцять тому, перед самісіньким виходом на пенсію. Відтоді бігаю по три кілометри до ставка і назад: ні вихідного тобі, ні свята. Якщо це літня пора, то залюбки ще й покупаюся в ставку, відпочину - й знову біжу.
Зізнаюся відверто: я – не «морж». За холодної пори року не купаюся, свій «сезон» завершую десь у середині вересня.
Крім того, увечері ще спортивну ходьбу опановую. І не важливо: осінь це чи зима. Чіпляю навушники, беру у руки електричний ліхтарик – і вперед, як мовиться, із піснею! Від Улянівки до Ганнівки Вирівської – приблизно п’ять кілометрів. Ось такий шлях наразі мені вдається подолати. Присвічу ліхтариком, прочитаю на табличці назву «Ганнівка Вирівська» і думаю: «На сьогодні – досить». Час повертатися додому».
Що мені дають зарядка, біг і спортивна ходьба? Звичайно, гарне самопочуття: і серце – у нормі, й дихання легке. Зовсім не відчуваю, що втомлююся. До того ж, ще й настрій покращується. Не зважаю на зауваження скептиків: мовляв, досить тобі вже бігати. Їм мене не зрозуміти.
Єдине, що мене засмучує, - це те, що естафету нікому передати. Ну ніяк не хоче молодь дбати про своє здоров’я. Засіла в гаджетах до посиніння – і все тобі…
Не пропагують зараз здоровий спосіб життя й наші телеканали. Хоч би який увімкнув – одна політика та серіали. Державі теж, на жаль, не до нашого здоров’я. Тож, користуючись нагодою, хотілося б, аби якомога більше дорослих стали вести здоровий спосіб життя, подавали власний приклад дітям і внукам, адже багато в чому наше здоров’я залежить від нас самих.
