Поцікавитися цим «смачним» питанням вирішили з нагоди не менш «смачного свята» - Всесвітнього дня морозива, який відзначається сьогодні, 10 червня.
До календаря святкових подій його додали порівняно недавно, однак своїм корінням цей день сягає в глибину віків. Уперше страви, що віддалено нагадують сучасне морозиво, почали готувати понад три тисячі років тому.
Дізнаємось, що в дитинстві любили куштувати наші читачі
Марина, 34 роки, м.Ворожба:
«Я була не така, як усі діти. Чимало моїх друзів любили коричневе морозиво, або ще й у шоколаді, а я просте, біле в стаканчику, найдешевше. Та ще й щоб мама обгризала вафельний стаканчик, і вже тоді я лизькала морозиво. А от щодо смаку дитинства, то дуже любила жуйки «Лав із» і «Снікерси». Тоді у нас у продажу їх не було, тому з нетерпінням чекала, коли тато приїздив із відрядження, з Києва, і привозив жувальні гумки та «Снікерси». До речі, ці батончики я і досі не розлюбила!» – розповідає Марина.
Валентина, 56 років, м.Білопілля:
«Смак дитинства у мене асоціюється з цукерками «Весна», «Ромашка», «Лайка». Останні мені часто приносив із роботи мій татусь і щоразу розповідав казкову історію. Мовляв, йшов я додому, дивлюся – біжить зайчик і несе цукерки. А я йому і говорю: «І моїй доні треба цукерок. Поділися зі мною!» Він і поділився. Цікаво згадувати, бо в усе це я щиро вірила, втім, як і більшість дітей. І ті цукерки «від зайчика» були для мене найсмачнішими!
А от морозивом у дитинстві нас не балували. Ми жили в селі, тож там такої смакоти не продавали. Звісно, знала про нього, бачила у радянських фільмах, та спробувати не було нагоди. Вперше скуштувала його, коли мені було років 12. Того дня зі своїм старшим братом я поїхала з села до Сум і він купив мені морозиво. І досі пам’ятаю його кисло-солодкий смак. Напевно, якби воно було просто солодким, враження були б уже не ті. А це було незвичне, з кислинкою, то дуже сподобалося», – згадує дитинство пані Валентина.
Анна, 35 років, м.Ворожба:
«Смак дитинства – це бабусині пиріжки! Бабуся пекла їх у печі, я їй завжди допомагала. І досі для мене пиріжки з печі – найсмачніші!
А морозиво вперше скуштувала ще тоді, коли ходила в садочок. У нашому місті було кафе, там виготовляли морозиво. Якось ми з бабусею гуляли містом, і вона повела мене в те кафе. І так мені не терпілося скуштувати морозива, що я не стала чекати, доки воно застигне, а випила його ще гарячим! Є іще один кумедний спогад. Коли була маленькою, саме гостювала у бабусі. І якось увечері захотілося мені морозива, так сильно, що хоч плач. Але вдома його не було. Тож я знайшла у бабусі тарілку зі смальцем, уявила, що то морозиво, і почала його їсти! З’їла, мабуть, столову ложку… Люблю морозиво і досі, здебільшого – шоколадне, у стаканчику чи на паличці – неважливо. А от дітвора моя надає перевагу білому», – ділиться спогадами Анна.
Юрій, 50 років, м.Білопілля:
«Найперше, що пригадується з дитинства, коли вперше скуштував сушено-в’ялені банани. Було мені років сім-вісім. Навіть не можу описати, що то було, якась тягуча маса, але дуже смачна! Привіз той «делікатес» наш родич із Німеччини. Віддали мені коробочок із бананами, і я ними смакував напевне з тиждень, економив, як-то кажуть, «розтягував задоволення». Відкушу маленький шматочок, покладу до наступного разу. А ще дуже любив згущене молоко, та наїстися вдосталь не було можливості, бо мав іще двох менших сестричок, тому мені майже не діставалося. Пам’ятаю, колись тихенько вкрав із дому одну баночку і сам її з’їв. Ох і дісталося мені «на горіхи» від батьків!
Та й про морозиво є чимало спогадів… У центрі нашого міста колись було кафе, куди привозили біле морозиво з Сум і продавали його на вагу. Давали до нього і вафельні стаканчики. Ми ходили туди всією сім’єю, вистоювали великі черги, купували кілограм або два смакоти, швиденько приносили додому і куштували. Мама накладала нам морозиво у стаканчики, решту – в холодильник. Але розходилося воно досить швидко. Його смак чимось нагадує сучасне морозиво, але з більш дорогих марок, яке ще до війни коштувало понад 30 гривень.
А от коричневе морозиво спробував, коли вже був студентом і отримував стипендію. Та й узагалі я – любитель солодкого! Особливо тортів. «Приговорити» кілограмовий тортик – та легко! Тільки покажіть мені його – впораюся!» – жартує пан Юрій.
А чим у дитинстві любили смакувати ви?
Отака у нас вийшла «солодка» розмова! А які спогади про морозиво й інші смаколики дитинства маєте ви, наші читачі? Діліться в коментарях своїми історіями. А ще – з нагоди сьогоднішнього свята не забудьте почастувати морозивом своїх дітлахів та рідних. Смачного!
