1 жовтня Білопільщина проводжала в останню путь свого захисника, земляка, 26-річного Олексія Куранова. Однокласники, друзі, родичі, знайомі не вірили, що ще вчора спілкувались із хлопцем, чули його голос, повний оптимізму і віри в Перемогу. Інакше бути не могло...
Олексій народився в Білопіллі, навчався в четвертій школі, потім - у Білопільському професійному техучлищі. Працював. Переживав усі жахи перших днів війни у Білопіллі.
Вивіз із міста вагітну дружину, яка три місяці тому подарувала своєму коханому синочка. Похрестив дитину і… пішов воювати. Сам попросився на війну. Вірив у Перемогу і наближав її. Не ховався, не відмовлявся. Не тікав...
Коли сьогодні дехто говорить, що "на Білопільщині тихо, безпечно, хіба це війна? ", подивіться в очі рідних Олексія, побачте все те горе… Так. Це війна. Вона не має сьогодні кордонів і не жаліє нікого.
Тож ми всі повинні не просто вклонитись пам’яті цього мужнього чоловіка, патріота, захисника, а підтримувати і шанувати всіх, хто зараз нас захищає, щохвилини ризикуючи своїм життям.
Олексій не зміг жити не в рідному Білопіллі. Сюди ж і повернувся. Тут залишиться в нашій пам’яті назавжди.
Слава нашому Герою. Співчуття і велика подяка родині, що виховала такого патріота. Нехай такі герої, як Олексій оберігають нас із небес...
