5 грудня не стало Народного художника України Михайла Надєждіна. Михайло Володимирович помер у віці 88 років.
Михайло Володимирович Надєждін народився 18 травня 1935 року в селі Костянтинівка Хотінського району (нині — Сумського району), Сумської області. Родина Надєждіних була багатодітною. П’ять синів і п’ять дочок виховали батьки Олександра Марківна та Володимир Іванович.
У 1939 році Надєждіни переїхали до Білопілля, де пройшли дитинство та юність Михайла Володимировича.
Михайло відчув хист до малярства в ранньому дитинстві, але Божий дар у хлопчини батьки помітили не відразу. В роду не було художників, хіба іконописцем за покликанням, був дід Марко, якого Михайло ніколи не бачив.
Як за життя згадував художник, перші враження від магії кольорів залишилися в його пам’яті назавжди в десятилітньому віці. Якось на шкільному майданчику він помітив, як невідомий чоловік малював на полотні. Підійшов до нього, зазирнув через плече. Хлопця так вразив малюнок, що він довго не міг збагнути: хіба можна пензлем малювати те, що бачиш? Очевидно, саме тоді Михайло вперше позаздрив тим, хто наділений таким талантом, і бажання навчитися малювати засіло в його душі.
Родина Надєждіних не мала особливих статків, але батьки завжди намагалися придбати хлопцеві фарби для малювання. Якщо якогось кольору не вистачало, Михайло використовував природні барвники і навіть сажу.
На той час у Білопіллі художньої школи не було, і перші уроки Михайло отримав від чоловіка старшої сестри Поліни, Івана Івановича Нестеренка, який працював художнім керівником у Куянівському клубі і трішки знався на малярстві.
Шкільні роки Михайла Надєждіна - це навчання у Климівській школі, потім Білопільській 8-річній школі № 4 (на Крачківці). Згодом отримав середню освіту в Білопільській середній школі № 1, де до нього прийшов перший дитячий успіх. Намальований ним портрет Богдана Хмельницького визнали найкращим на районному конкурсі і відправили на конкурс до міста Суми. Це стало маленькою особистою перемогою. З дитячих років Михайло Надєждін розвивався самостійно: особливо любив достатньо роздивлятися твори інших авторів. Йому дуже подобалися роботи Василя Сурикова: зачаровував колорит.
Після закінчення Білопільської середньої школи № 1 Михайло пішов служити до армії. Малювати не припиняв. Робив замальовки в армійському альбомі. Звільнившись у запас, відразу поїхав вступати до Дніпропетровського державного художнього училища. Хоча батьки бачили сина в майбутньому агрономом, він не відступав від мрії.
Шлях Михайла Володимировича до визнання був тернистим, складним і тривалим. Він належить до когорти шістдесятників. Як підтвердила історія, це були люди цілеспрямовані, вірні державі й своїм ідеалам та родинам. Вони зуміли вистояти психологічно, ідеологічний натиск лише загартував їхні погляди, закріпив свідомість, зміцнив прагнення бачити свою державу вільною і шляхетною.
Саме творча інтелігенція проклала шлях до проголошення в Україні Незалежності. До таких вірних синів свого народу, велетнів духу відноситься і Михайло Надєждін.
Протягом життя Михайло Володимирович учив студентів і дітей, творив у майстернях, ініціював створення Кіровоградської обласної спілки художників, яку очолював понад чверть століття. Діти Андрій та Оксана отримали «мистецький шлях у спадок» і пішли своїм шляхом.
19 жовтня минулого року син Михайла Володимировича відійшов у вічність... Андрій Михайлович Надєждін - заслужений художник України, член Спілки художників України, Національної асоціації митців, мистецтвознавець, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.О. Осмьоркіна м.Кропивницький, талановитий педагог, просто унікальна людина, справжній патріот України...
Прикладом свого життя Михайло Володимирович Надєждін вселяв віру в майбутнє юним художникам Білопільщини. У Білопіллі одна з вулиць міста названа на честь родини Надєждіних.
За життя він був відзначений такими званнями, як заслужений діяч мистецтв України та народний художник України. Твори видатного митця можна побачити в зібраннях Національного художнього музею України, Дирекції виставок Міністерства культури та інформаційної політики України, провідних художніх музеїв, а також в приватних колекціях як в Україні, так і за кордоном.
За матеріалами Людмили Шестак та Культури Білопільської громади.
