Так відповів мені місцевий аграрій, керівник ФГ "Іскрисківщинське" Юрій Христій, коли я побачила на нашій вулиці трактори його господарства, які їхали з боку прикордоння.
Того дня, як це часто буває у нашому місті, було дуже гучно. Вдома ми прислухалися до всіх звуків і намагалися традиційно розрізнити: це ми чи по нас. День був напрочуд сонячний і не по осінньому теплий. Сусіди на городах доробляли останні осінні роботи: садили часник, згрібали листя, обрізали дерева.
Касетні обстріли змушували декого ховатись в хату, а тоді знову виходити. І тут я почула потужне гудіння, аж земля на вулиці двигтіла. Думка одразу одна: військова техніка. Гуркіт наближався. Виглянула у вікно і побачила, що вулицею їдуть… комбайни. На кожному з них стояли РЕБи. За комбайнами пізніше йшли трактори. Теж із РЕБами. Вже під вечір по вулиці поїхало ще кілька тракторів. Вже без РЕБів.
Я передзвонила Юрію Христію і уточнила, що це було.
- Комбайни молотили кукурудзу, а тракторами ми орали та сіяли озимину.
- Так цілий же день бахкало.
- Ну, обстрілювали десь неподалік, але ми встигли зорати поле і засіяти. І швидко поїхали.
- Так це ж небезпечно і в тій стороні вже фактично не залишилось жителів у селах!
- Ти думаєш ми одні в поле виходимо? Фактично всі аграрії зібрали максимально урожай на прикордонні. І під обстріли потрапляли, і перечікували, поки летить, і в посадки ховались, і снаряди нерозірвані знаходили. Але збирати та сіяти треба. Завтра війна закінчиться, а що ми тоді їсти будемо?
Ось так розмірковують аграрії прикордоння. Про кожного, хто сьогодні працює на полях, треба писати і говорити, згадувати і дякувати.
Не дуже хочуть фермери і аграрії розповідати про свої будні. Більшість із них каже: «Сьогодні розкажу, а завтра прилетить». Але ж «прилітає» і без розповідей.
Не все ми знаємо про спалені десятки гектарів пшениці, розбиту на полі і в ангарах техніку, поранених трактористів і водіїв. Вже не говоримо про сотні гектарів незібраного врожаю, який так і залишився на полях, де йдуть сьогодні бойові дії.
Це - сотні тисяч збитків наших фермерів, незібрані десятки тонн зерна, це загроза нашій продовольчій безпеці. А ще – це відданість наших аграріїв своїй справі. Кожен із тих, хто сьогодні працює на прикордонні, - не бідні люди, і могли б виїхати і жити безбідно в будь-якому безпечному куточку України. Але всі вони залишились на Сумщині. Навчились ховати техніку від ураження дронами і встановлювати РЕБи на комбайни. Зуміли налагодити логістику і реалізувати збіжжя. Платять податки і орендну плату, допомагають ЗСУ і громадам.
Кожному з них – подяка і шана, підтримка і повага. Здоров’я, мужності, витримки! Дякуємо!
