Коли до мене звертаються колеги з інших регіонів чи з-за кордону з проханням попрацювати в Сумах, я завжди відчуваю дві речі — радість і велику відповідальність. Радість — бо це можливість розповісти про наше місто і довіру колег. Відповідальність — бо розумію: якими побачать Суми вони, такими їх побачить і світ.
Саме так сталося, коли мені зателефонував Томаш Бролік. Він попросив погодити їх із колегою по Сумах, допомогти зустрітися з героями за темами, над якими вони працюють. А коли я почула, яке медіа вони представляють — чеський журнал Respekt — сумнівів не залишилося.
Звісно, перед тим я уважно переглянула, що це за видання, про що і як воно пише. Бо сьогодні потрібно перевіряти все. «Respekt» виявився справді прогресивним, виваженим медіа, яке майже в кожному номері приділяє увагу Україні — показує чеському читачеві, як ми живемо і як боремося.
Життя мам у прикордонні
Головна тема їхнього репортажу — життя у прикордонних прифронтових громадах.
Назва матеріалу одразу привертає увагу: «Вони можуть вбити мого сина, але ми ж тут, удома. Історії людей, які вирішили виховувати своїх дітей в умовах війни».
Журналісти збирали матеріали про те, як живуть мами з дітьми, як народжують під час війни, як працюють пологові будинки, чи достатньо захисту... І головне — чому жінки, які народили під час війни, не виїжджають.
Ми провели разом майже цілий день у Сумах. Однією з наших героїнь стала Наталка Новак — її родина з Білопільщини: з Павлівки та Ободів. У 15-градусний мороз вона вибігла нам назустріч, запросила до свого дому. Поки ми розмовляли, прокинулася маленька Маша — героїня розповіді. Вона уважно дивилася на дорослих, що сиділи на підлозі й говорили про війну, життя, майбутнє.
Ми згадували батька Маші Дмитра Буйвала, говорили про сьогодення мам із дітьми. Показували журналістам зруйнований будинок на вулиці Героїв Крут — там загинули люди й діти, ровесники старшої доньки Наталки. Такі моменти важко пояснити словами. Але їх потрібно показувати.
Пологовий будинок у Сумах
Ми побували і в Сумському клінічному пренатальному центрі Пресвятої Діви Марії. Директорка, Тетяна Мілютіна розповіла й показала, в яких умовах сьогодні народжуються сумчани. Як медики працюють під сирени. Як облаштовані укриття. Як ховаються разом із породіллями та новонародженими, коли лунає повітряна тривога.
І водночас — життя продовжується. Народжуються діти. Лунає перший крик немовлят. Попри все.
Рятувальники і студенти
Журналістам вдалося поспілкуватися і з нашими рятувальниками — людьми, які першими приходять туди, де біда. Ми також завітали на лекцію до студентів машинобудівного коледжу, де навчаються й майбутні журналісти. Хлопці розповіли, чому приїхали в Україну, які теми досліджують, що їх найбільше вразило.
Матеріал вийшов щемливий і дуже щирий. Окрім Сум, колеги побували ще у Херсоні та Харкові — і написали про побачене там.
Чехія дивиться на Суми
Сьогодні Томаш і його колега Ондржей Кундра надіслали мені примірник журналу з Чехії. Тепер ми можемо прочитати, перекласти й показати нашим людям, якими очима чехи дивляться на народження нового життя у прикордонному місті. Як вони бачать силу українських мам. Як відчувають нашу щоденну боротьбу.
Я вдячна їм за чесність і професійність. І дуже сподіваюся, що це не останній репортаж про Суми. Бо про нас потрібно говорити.
Про нас потрібно писати. Щоб ми не забували. І щоб світ не забував, що відбувається тут — у прикордонному місті, де попри війну народжується життя.
