Щороку, 4 листопада залізничники України відзначають своє професійне свято. Адже саме 4 листопада 1861 року, коли Україна входила до складу Австо-Угорщини, по її території пройшов перший потяг. Його маршрут проходив через Львів.
Працівники українських залізних доріг щодня вкладають свою працю і діляться досвідом у справі, яка служить на благо нашої держави. Залізниці й до сьогодні залишаються ефективним транспортним сполученням, і все це завдяки копіткій праці великого колективу залізничного сполучення.
Серед них – чимало людей, котрі віддали цій справі багато років свого життя, є і справжні залізничні династії. Одна з таких – родина Шинкаренків, котра багато років працює на Ворожбянській залізниці та нараховує сто років загального трудового стажу.
Напередодні свята ми поспілкувалися з представником цієї родини, начальником Ворожбянської дільниці колії Сергієм Шинкаренком.
Сергій Шинкаренко
Як розповів чоловік, династія їхньої родини залізничників починає свій відлік аж із прадіда Омеляна Йосиповича Синаха. Він народився в 1899 році, усе життя пропрацював на залізниці, у Ворожбянському локомотивному депо, машиністом паровозів. Працював тут і під час Другої Світової війни.
- Від батьків чув чимало цікавих розповідей про його роботу в часи війни. Найбільше запам’яталася історія про те, як одного разу Омелян Йосипович їхав по перегону і дізнався, що наступна станція зайнята німцями. Тож йому довелося заднім ходом повертати потяг назад, до наших військових. Але він не допустив, аби поїзд, його друзі-залізничники й він сам потрапили до рук нацистів, - говорить Сергій Шинкаренко.
Багато років життя віддали залізниці і батьки Сергія, працюючи у вагонному депо. Тато Анатолій Іванович пропрацював тут 39 років (1972 – 2011 р.р.). Починав із токаря, потім працював бригадиром колісного цеху, майстром, старшим майстром депо. На пенсію виходив із посади інженера з приймання вагонів. За роки своєї праці має чимало заслужених відзнак і нагород, серед яких і Почесна грамота Кабінету Міністрів України.
Мама Валентина Григорівна віддала залізниці 26 років (1983 – 2009 р.р.). Починала сигналістом, потім була оператором з огородження, лаборантом газової котельні та оператором котельні.
Підготувавши собі чудову молоду зміну, нині обоє перебувають на заслуженому відпочинку.
А молода зміна – це троє їхніх синів.
Найменший син Олег із 2007 року працює в локомотивному депо Ворожба. На сьогодні – машиністом електропоїзда. Середній Андрій вирішив піти іншою стежкою. Пропрацював на залізниці два роки, але потім відкрив власну справу і став підприємцем.
Олег Шинкаренко
Як дізналися від співрозмовника, він працює на залізниці 20 років. У 1993-1997 роках навчався у Конотопському залізничному технікумі транспортного будівництва. Потім – служба в армії і в 2000 році – початок трудової діяльності. Починав із кочегара на вокзалі станції Білопілля, потім у Конотопській дистанції колії працював монтером колії, бригадиром, шляховим майстром. 2007 року закінчив Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. А з 2013 року працює начальником Ворожбянської дільниці колії.
- Дійсно, в сумі наш родинний стаж роботи на залізниці на сьогодні складає 100 років. Це не враховуючи стажу прадіда, бо досконально наразі невідомо, скільки років він пропрацював на залізниці. Хоча, звісно, якщо задатися такою метою, то все можливо, - зазначає Сергій.
Вже підростає у родині й молода зміна, яка, можливо, також у майбутньому продовжить трудову династію Шинкаренків. Дві донечки Сергія – Софійка та Марійка, як розповів їхній тато, дуже люблять подорожувати саме залізничним транспортом, завжди спостерігають, як через станцію проїжджають потяги, загалом – цікавляться цією сферою. Тож, усе можливо…
На наше запитання, чому Сергій обрав саме залізницю, він відповів:
- В принципі, з обранням професії не вагався. Коріння ж мав «залізничне». Тому і обрав цей напрямок. На той час Ворожба була повністю залізничною станцією, основна маса людей працювала саме тут. Тоді було багато залізничних підприємств, що працювали на повну потужність. Вони є і зараз, але кількість працівників суттєво зменшилася, і об’єми роботи вже не ті.
Як розповів начальник дільниці колії, їхнє підприємство підпорядковане Конотопській дистанції колії. У колективі працює 76 осіб, із них 52 – монтери колії. Останнім часом доводиться підприємству стикатися з проблемою нестачі матеріалів, вже постає питання кадрового голоду. Кваліфіковані кадри звільняються, їдуть за кордон на заробітки. Тим не менш, робота триває, колектив контролює безпеку руху поїздів, працює у штатному режимі.
І можна з упевненістю сказати, що налагоджена робота Ворожбянської дільниці колії – результат наполегливої праці усього колективу та професійного керівництва його очільника.
- Прагну виконувати свою роботу якнайкраще, адже, дивлячись на трудові роки своїх батьків, завжди прагнув перейняти від них чимало хороших якостей. У першу чергу це - дисципліна, як до підлеглих, так і до самого себе. Адже якщо її не буде, налагодити якісну роботу не вдасться. А ще – принциповість, працьовитість, наполегливість. Чи вдалося це мені? Судити іншим, - говорить Сергій Шинкаренко.
«Чи вважаєте себе суворим керівником?» - поцікавилися у співрозмовника.
- В деяких ситуаціях так, - усміхається начальник дільниці колії. – В інших розумію, що треба було б проявити більшу суворість, але з точки зору людяності іноді доводиться закривати очі на певні порушення, хоча не в надто принципових випадках.
Поговорили з Сергієм Шинкаренком і про співпрацю з керівниками інших підрозділів та міською владою. З розмови дізналися, що дільниця колії тісно співпрацює з усіма керівниками залізничних підприємств Ворожби.
- По-іншому і бути не може, тому що ситуації бувають різні. Сьогодні нам потрібна допомога від колег, завтра вони звертаються до нас. Вважаю, що тільки спільно можна вирішувати проблеми, які виникають у роботі.
Дуже хороші стосунки має підприємство і з начальником станції, і з начальниками локомотивного та вагонного депо, вокзалу, ПТО та іншими керівниками. Налагоджена співпраця і з міською владою, яка іноді звертається за допомогою з різних поточних питань.
Поцікавилися у співрозмовника і про його роботу в той час, коли він ще не обіймав посаду начальника дільниці колії. Що йому найбільше запам’яталося за роки роботи на залізниці.
- Часто згадую 2010 рік, коли саме проходила електрифікація ділянки Конотоп – Ворожба, - говорить Сергій Шинкаренко. – Тоді доводилося тяжко працювати без вихідних, у понаднормові години, вирішувати проблеми, з якими раніше не стикалися, працювати, як то кажуть, у напруженому режимі.
- Та сьогодні, загалом робота розпланована. Звісно, бувають і певні відхилення від плану, але справляємося. Поїзди ходять без затримок, безпека руху – перш за все! - говорить Сергій. - Тож, із нагоди професійного свята, хотів би привітати своїх колег-залізничників, побажати завжди і всюди – зеленого світла. Як у роботі, так і в житті, у родинних справах. Мирного неба, злагоди, здоров’я, прихильної долі, вагомих здобутків, невичерпної енергії, професійної удачі.
