Командир підрозділу артилеристів Артем Дегтяр на війні з 2016 року. Ще після 9 класу хотів вступити у військовий ліцей в Чернігові, але мама тоді відмовила від цього. Він послухався її, закінчив Сумський аграрний університет і після нього відразу подався у військкомат, пройшов "учебку" в "Десні" та відправився на позиції. З того часу і захищає рідну землю від непроханих гостей.
Про його бойовий шлях та підтримку рідних - наша розповідь.
Ім'я, як оберіг
- Коли в мене народився син, то я було кілька варіантів його назвати, але чоловік надіслав записку (тоді ж не було мобільних телефонів) і написав: «Люблю вас: Ірочка і Артемчик!» І таким чином з іменем сина все вирішилось, - почала згадувати дитинство Артема його мама Ірина Дегтяр. - А коли дізналась, що Артем означає «неушкоджений», то ще більше полюбила ім’я свого сина.
Хлопчик народився на другий день Спаса, 20 серпня. Вважаю це знак долі, які разом з іменем та ангелом-охоронцем захищатиме його і оберігатиме.
За кілька днів до війни Артем зустрівся зі своїми племінниками та сестрою Оленою.Фото: З особистого архіву Ірини Дегтяр
Оберіг бійцю артилерійського підрозділу, як ніколи потрібний саме зараз. З перших годин повномасштабного вторгнення Артем - командир батареї, на бойовому посту. Мама і близькі про це лише здогадувались, адже зв'язку з сином не було кілька днів.
- Я знала, розуміла, що він на війні. Але в перші дні було дуже тривожно і страшно. Ширились різні чутки, було мало інформації. Телефон у нього був вимкнений. І лише на четвертий день Артем обізвався.
По-військовому чітко давав вказівки: забрати сестру з дітьми з Сум, слухати сигнали тривоги, нікуди не виїжджати з міста, віднести його кілька комплектів військової форми волонтерам і берегти себе. Про себе повідомив коротко: працюємо, у нас все є, не турбуйся, - продовжує спогади Ірина Миколаївна.
Перше фото, зроблене після 24 лютого. Фото: З особистого архіву Ірини Дегтяр
Це вже коли Артем приїхав на кілька днів відпустки, то дізнались про ті перші дні.
Розказав, як виїжджали батареєю на позиції. Їхали під обстрілами. Артем хоч і командир, але сів за кермо бензовоза, щоб надійніше. Їхали кілька днів і коли вже закріпились, тоді подзвонив мамі
Після вишу відразу в військкомат
Про війну чоловік розповідає неохоче. А про себе взагалі не каже нічого.
Про довійськове шкільне життя згадує тодішній класний керівник Артема Лариса Кисельова:
- Артем закінчив Білопільську першу школу у 2007 році. Хлопець завжди в класі користувався авторитетом. До його думки прислухались. Він був не багатослівний, але якщо вже щось говорив чи пропонував, то всі дослухались. Мав завжди багато друзів, а дівчата проходу не давали, так на нього заглядались…
В тому, що з нього вийде гарний військовий і тямущий командир я не сумнівалась, як тільки дізналась, що Артем пішов служити в ЗСУ. У нас з цього випуску вже два однокласники захищають нас. Переживаємо, підтримуємо, чекаємо.
Майбутній захисник - першокласникФото: З особистого архіву Ірини Дегтяр
- Син завжди міряв стати військовим, - продовжує спогади мама Ірина Миколаївна. - Після 9 класу ми поїхали до Чернігова вступати у військовий ліцей. Артем склав всі іспити і йому прийшло запрошення їхати на навчання. Але я відмовила його від цього кроку. Десь спрацював материнський інстинкт, не хотілось відпускати зовсім юну дитину з дому.
Після школи Артем вступив до Сумського аграрного університету на факультет геодезії і картографії. Та по закінченню вишу, замість роботи він пішов у військкомат.
- Про те, що син іде служити я дізналась від працівника Білопільського військкомату. Він мені зателефонував і сказав, що треба ще якийсь документ для контракту.
- Чийого контракту? – поцікавилась я.
- Вашого сина, а він хіба Вам не казав?
Отак у 2016 році я дізналась, що Артем підписав контракт і пішов служити в ЗСУ.
Артем та наш земляк Валерій Руденко в розташуванні частини 2017 рікФото: Білопілля.City
- Спочатку солдатом, бо не мав військової кафедри і підготовки. Пройшов «учебку» в Десні – і відразу на позиції. Служив два роки водієм заряджаючої машини.
Стояли тоді наші підрозділи і на Донеччині, і на Луганщині. Коли прийшов в армію, то наша бригада вже не вела активних бойових дій, бо за домовленостями важка техніка була відведена на певну відстань від лінії розмежування. Але ми постійно навчались, проводили бойове залагодження, вивчали різні види озброєнь.
Через два роки служби я поїхав навчатись у Львівську Академію сухопутних військ і закінчи там офіцерські курси. Пізніше отримав офіцерське звання і посаду.
Зараз командую підрозділом з декількох бойових машин. Достроково отримав звання старший лейтенант. Про нашу роботу ви часто чуєте в новинах, але без конкретики. Хоч наші «Урагани» і називають застарілими чи радянського зразка, але правильна позиція – і ця зброя знищує ворога дуже сильно.
Ми «працюємо» з різними підрозділами, забезпечуємо їм артилерійську підтримку для ведення наступальних дій.
Поки кілька днів був дома, то з новин зрозумів, що підрозділ вже дуже добре забезпечив підтримку якраз в тих місцях, де потужно йдуть наступальні дії. Але фронт великий і наступати є куди. Тож переїдемо на інші позиції, - розповідає військовий.
Підрозділ всім забезпечений і успішно виконує бойові завдання
- Артеме, чи вистачає зброї, боєприпасів, іншого забезпечення? Чому питаю, бо як наслухаюсь і начитаюсь, так того немає, те відсутнє..
- У нашому підрозділі є все необхідне для виконання бойових завдань. Зараз багато розповсюджують про армію неперевірених фактів. Не можу говорити за всі Збройні сили, але те, що я бачу на своїй ділянці, то ми забезпечені і укомплектовані всім необхідним. Ну, звичайно, якщо мама хоче щось смачного прислати з дому чи якісь побутові речі, то надсилає. Але розмови про «голібосі, один на один з ворогом» - то все не про нас.
Артем і мама..Фото: З особистого архіву Ірини Дегтяр
- А іноземну техніку освоюєте. Різні там Хаймарси чи Панцерхаузи?
- Кожен підрозділ виконує свої завдання. Так, наші побратими проходять зараз навчання щодо роботи на новій техніці. І успішно працюють. Але за місяць-два переоснастити всі підрозділи нереально. Та зброя, якою захищаємо Україну ми, поки що працює в умілих руках українських бійців і нищить ворога.
Будь-яка техніка – це люди, які на ній воюють. Без фахівців - вона купа металу. Наші бійці, власне, вся наша армія, всі збройні сили пройшли величезну школу досвіду і мужності.
Сьогодні армія зовсім не та, що було ще рік тому. Всі – від солдата до генерала – вмотивовані і впевнені в Перемозі. В кожного – гордість, не пафосна чи на камеру, а в душі, за справу, яку робиш. Так, всі ми розуміємо, що війна – це втрати, це смерть, це горе.
А для нас – це можливість зупинити ці жахіття і повернути мирне життя. За нами – наші найрідніші, наші найближчі люди, які вірять, чекають, моляться.
Хіба ми можемо не виправдати їхню довіру? Ми переможемо, я не скажу, що це буде завтра. Ворог підступний і добре озброєний, але в нього немає такої мотивації як у кожного з нас.
А це важливіше ніж зброя і кількість бійців. Тому дякую всім, хто підтримує Збройні Сили і тримає тил.
За роки служби військовослужбовець Артем Дегтяр не лише отримав дострокове звання, а й нагороджений відзнакою Козацький хрест ІІІ ст.
Під час нагородженнняФото: Білопілля.City
- Що ти хочеш побажати землякам?
- Тим, хто залишився в тилу, на мирних територіях, на Білопільщині, я хочу побажати кожному на своєму місці робити так свою справу, як ми на фронті.
Припинити всі ці розбірки та пошук ворога всередині своїх колективів. Якщо хтось думає, що там, на фронті, на передовій ми не знаємо, що відбувається вдома, то глибоко помиляється. Всі все відстежують і знають, як живуть наші рідні, які проблеми мають. І дуже неприємно, коли ти захищаєш рідне місто, країну, а на твоїх близьких нападають тут. Війну ми завершимо, але потім повернемось і поставимо багато питань. Шукайте відповіді вже зараз.
Всім здоров’я, злагоди і розуму. А перемогу ми здобудемо разом.
