Як наша Василівна сказала, так і буде
Так про свою старосту кажуть жителі Павлівки. Світлана Федорченко – єдина жінка староста, яка живе і працює у прикордонному старостаті. Та і взагалі з 5 прикордонних старостатів лише двоє старост (у Павлівці та Ободах) працюють там, де живуть: на кордоні. І довіряють їй, і слухають, і надіються, що вона ніколи не залишить своїх павлівців і завжди можна розраховувати на її підтримку і поради.
- Сьогодні для нас Світлана Василівна – це «зв’язок із великою землею», - кажуть мені у Павлівці. - Ми вже давно не виїжджаємо у Білопілля чи Суми, а завжди чекаємо Василівну. Вона і хліб привезе, і гуманітарку. І всі необхідні документи оформить. І ліки нам привозила, й інші товари, які ми просили...
- А з нами в підвалі сиділа під обстрілами, - каже ще одна жінка. - І нікуди не виїхала, а живе тут з нами…
Я ще поговорила з павлівцями про їхнє ставлення до старости. Багато почула теплих слів і дещо вирішила все-таки уточнити у самої Світлани Василівни. Під час нашої розмови у неї не змовкав телефон. Їй телефонували й павлівці, і родичі, і різні служби.
- Це, - каже, - енергетики. Вони скоро від мене слухавку брати не будуть, але я не для себе стараюся. Люди днями без світла сидять, мені телефонують і питають: коли ж відновлять… А я що їм скажу? Тож і телефоную й енергетикам, і у міську раду. Хоч щось треба ж знати.
- А які ще проблеми, крім відновлення електрики, найактуальніші зараз?
- Вижити в наших умовах - це найголовніше. Якщо перші обстріли ще не всі сприймали серйозно, то зараз вже маємо гіркий досвід: є поранені і загиблі. Тож головне – зберегти життя тих, хто тут залишився.
Ну, а наступне наше завдання – тим, хто тут мешкає, створити хоча б мінімальні умови для комфортного життя. Ворог залишає нас без світла, без зв’язку, без води. Наші енергетики, зв’язківці працюють на межі…
Інше питання – опалення будинків. Зараз активно займаюсь тим, щоб максимально забезпечити дровами тих, хто має на це право. Процедура досить складна бюрократично, але ми все це вирішуємо.
- Чи допомагає вам досвід роботи у самоврядуванні?
- Вперше я прийшла у самоврядування у 1996 році. Тоді мене обрали депутатом Павлівської сільської ради. А пізніше – секретарем. Це був перший досвід роботи у сільській раді, яка мала свої повноваження і відповідальність. Це я вже порівнюю, коли з 2019 року почала працювати старостою. Але і на цій посаді є два етапи роботи: до 24 лютого і після.
До початку війни – це зовсім інше життя. Ті проблеми, які ми називали «труднощами», - просто смішно згадувати. Те, що всі ми переживаємо зараз, це випробовування для кожного з нас і для України в цілому.
- Що виявилось найважчим?
- Приймати миттєві рішення, від яких залежить життя людини. Я до цього часу згадую свій другий день народження 3 листопада, коли ми ледь врятувалися від обстрілів у Будинку культури. Від потрапляння снаряда в те місце, де ми ховалися, пройшло кілька хвилин, які і врятували нам життя.
А ще - важко давати поради людям і щось обіцяти. Ніколи не знаєш, як і кому буде краще. Важко визначати, хто і якої допомоги потребує найбільше. По різному люди сприймають ситуацію: хтось нервує і не приховує свого стану, хтось тримає все у собі. Важко всім, і хочеться допомогти кожному.
- А чомусь корисному навчила війна?
- Навчила цінувати людей. Їхню підтримку й увагу. Ціную допомогу, яку надають павлівцям наші сільгоспвиробники: Іван Петрович Худін, Микола Іванович Слинько, Микола Михайлович Номировський, Сергій Вікторович Титов. Їм самим зараз непросто, але не відмовляють у розв'язанні важливих питань. А ще допомога, яка не вимірюється матеріально.
Знаєте, я пам’ятаю всіх, хто мені подзвонив після обстрілу Будинку культури, де ми ледь не загинули. Увечері цього страшного дня ми сидимо без світла, телефон працює від повербанку, і не стихають дзвінки: «Як ви там? Тримайтесь, чим допомогти?». Це зворушливо і приємно. І відчуваєш, що ти ще комусь потрібен.
- Щоб перше ви зробите після Перемоги?
- Однозначно дві речі. Перше – згадаємо і пом’янемо всіх, хто загинув і не повернувся. Відвідаємо родини загиблих. Друге - накриємо на стадіоні стіл і запросимо всіх, хто дожив до Перемоги, аби відзначити цей день. У тому, що він настане – ми впевнені й робимо все можливе для наближення цього дня.
- Дякуємо Світлано Василівно за все, що Ви робите, і за те, що зайшли час для розмови. Вітаємо з днем місцевого самоврядування і бажаємо, щоб всі ухвалені Вами рішення йшли лише на користь громаді.
