«Новачка у сьомому класі посадили до мене за парту, і ось уже 30 років ми - у шлюбі», - згадує історію свого сімейного життя Наталія Рожина.
Костянтина у сьомому класі перевели з другої школи. І одразу посадили до мене за парту: очевидно, вважали мене дуже відповідальною і позитивною дівчинкою. Новачок швидко адаптувався у нашому дружному, веселому колективі. Він добре навчався і допомагав мені з геометрією й іншими точними науками. Якщо чесно, то не лише мені допомагав: пів класу у нього списувало…
З Костею ми дружили. Утрьох (він, я і моя подруга) ходили в кіно, на дискотеки. Про те, щоб зустрічатись у класичному варіанті, якось не думали. Але після школи зрозуміли, що одне без одного вже не можемо жити.
Костя поїхав навчатись у Луганський медінститут, я - в Суми. Через пару років одружились. Уже зі старшим сином чекали на повернення тата з навчання, їздили в Луганськ. І ось уже відзначаємо 30 років подружнього життя.
Нашу сімейну традицію – перше кохання на все життя – перейняли й наші діти. Обидва сини зі своїми майбутніми дружинами познайомилися ще в шкільному віці й одружилися вже після школи.
Часто запитують: як прожити так довго в шлюбі і не зіпсувати стосунки? Знаєте, перші п’ять років я хотіла «переробити» чоловіка. Через 10 років зрозуміла, що це безрезультатно. Треба кожному сприймати своїх близьких такими, які вони є, поважати їхні і сильні сторони, і слабкі. Тоді все буде в порядку і вдома, і на роботі.
