"У нашому класі дві пари, які зустрічалися зі шкільних років, згодом одружилися: крім нас із В’ячеславом, шкільне кохання привело на сімейний рушничок ще Сергійка Тітова й Олю Дорду", - повідомила пані Тетяна.
Й продовжила:
- Наш шкільний роман розпочався після жарту під час новорічної дискотеки 1989 року. Коли ми, десятикласники, танцювали, я обсипала всіх конфетті. Ніхто з однокласників не звернув на це особливої уваги: обтрусили з одягу й давай далі танцювати. А ось Славко зреагував своєрідно: почав за мною гнатися, а я, звичайно, стала тікати. Ось так і добігли… до РАГСу, жартуємо тепер удвох.
Та це сталося згодом, а романтичні стосунки розгорталися поступово. У Білопіллі місця для побачень на пальцях однієї руки можна перерахувати. Відтак прогулювалися, взявшись за руки, по місцевому стадіону та Старому парку. Добре, що в ті роки ще місцевий кінотеатр працював, тож ходили на фільми. Байдуже, яке кіно там показували. Лише б разом побути хоч годинку-іншу…
Після школи В’ячеслав пішов служити в армію, а я подала документи до Сумського педінституту.
Промайнули роки його служби, і ось – знову зустріч, побачення, прогулянки…
Одружилися 15 січня 1994, коли я ще навчалася на четвертому курсі інституту.
Роки летять швидко. Незчулися, як срібне весілля відсвяткували. Виростили трьох дітей, а тепер тішимося трьома внуками.
Сімейне життя – справа непроста. Пам’ятаю мамині слова, сказані напівжартома-напівсерйозно: «Та ви обоє – нестримані, запальні. Посуду в домі не залишиться: весь розіб’єте».
Отож і намагаємося вихлюпувати свої емоції не одночасно, а по черзі. Спочатку один мовчить, а потім – інший.
А ще пригадую слова бабусі: «Головне, внученько, аби повага була між вами». Раніше я думала: «Чому саме повага? Головне ж – кохання!». Лише з роками зрозуміла мудрість бабусиних слів.
Часто ловлю себе на думці, що в тій чи іншій непростій ситуації варто себе стримувати, аби не скривдити чоловіка. А він намагається мене всіляко підтримувати.
Однокласники говорять: «Слава твій – відповідальний: і для онуків залюбки час викроює, і їсти приготує».
Що правда, то правда. Я зі старшенькими двійнятками-другокласниками уроки вчу, а дідусь навчає їх техніці вишивки, яку сам добре освоїв. Ця справа – і цікава та корисна, і нерви заспокоює…
