Боляче та невимовно важко стає на серці, коли підступна війна забирає наших воїнів – синів і донечок української Держави. І коли до міста, селища чи навіть маленького села чорним круком прилітає важка звістка про загибель, усі його жителі, мов єдине велике серце, оплакують своїх земляків, проводжаючи їх в останню путь.
6 жовтня, захищаючи українську землю від ворога, в селі Миколаївка Бахмутського району, що на Донеччині, загинув наш земляк, житель Ворожби Олександр Оксенюк. 17 жовтня земляки провели його в останню путь...
Народився Олександр 18 серпня 1967 року в селі Старосілля Волинської області. Після закінчення школи навчався в Луцькому СПТУ №2, а вже з 1985 року почалася його трудова стежка з роботи на Укрзалізниці. Згодом доля привела його до Ворожби.
За життя чоловік змінив чимало місць роботи. Працював на залізниці, на Ворожбянському машинобудівному заводі, останні сім років – робітником обслуговування приміщень у місцевому дитячому садку «Пролісок». А після початку повномасштабного вторгнення його призвали до лав ЗСУ. Тож, Олександр Оксенюк, узявши до рук зброю, став на захист рідної країни. На превеликий жаль, йому не судилося повернутися додому живим…
- Саша прийшов до нашого колективу сім років тому, коли в садочку починався ремонт, і одразу взявся до справи. Працював на совість: і кахель поклав, і лінолеум, і конструкції діткам поробив на майданчику: зайчиків, лисичок, машинки різні... Ніколи не питав, де брати матеріал – сам завжди знав, де і що дістати… Все, що зараз тут маємо, зроблено дбайливими руками цього чоловіка. А тепер лишилася тільки пам’ять… - не стримуючи сліз, говорить завідувачка садочка Лариса Кулик. – Я не можу вам передати, наскільки він був доброю, чуйною людиною й відповідальним працівником…
- Він справді був добрим другом із великою душею… - зі сльозами на очах згадує про Олександра його знайома Ніна Колєснік. – Завжди веселий та компанійський, любив і поспілкуватися, і пожартувати та підняти настрій. А ще – був справжнім господарем. Робота, як-то кажуть, в руках «горіла». Як же важко тепер усвідомлювати, що Саші вже нема… що без чоловіка та батька лишилась його родина, без дідуся виростатиме його внучка… Скільки сліз пролилося вчора, коли його ховали! Скільки людей його проводжали! Невимовно жаль цю неймовірно чудову людину...
За життя Олександра любили та поважали не лише як цінного працівника та хорошого спеціаліста, але й як людину і доброго друга. Таким залишиться він у пам’яті своїх земляків і після своєї смерті. Залишилися у невимовній скорботі його дружина Лариса Іванівна, син Єгор, донька Наталія та внучка Ніколь…
17 жовтня, стоячи на колінах, Ворожба проводжала Олександра Оксенюка в останню путь, розділяючи невимовне горе з його найріднішими людьми.
Спи спокійно, наш солдате. Вічна пам’ять і Слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас…
