Восьмирічні білопільчаночки Анна та Марія Заболотні – сестрички-двійнята, які навчаються у другому класі Білопільської гімназії № 4. Нещодавно ці маленькі дівчатка зробили справжній дорослий патріотичний вчинок – відрізали та продали свої довгі коси, перерахувавши виручені кошти на потреби Збройних сил України.
Розповісти про це ми попросили маму дівчаток Віту Заболотну.
- Обрізати свої коси донечки вирішили самі, - говорить мама Віта. – В інтернеті й по телевізору вони кілька разів бачили різні відеосюжети, де інші дівчатка обрізали волосся, щоб допомогти українським військовим. І одного разу запитали: «Мамо, а чому ми не можемо так зробити?». Я погодилась…
Фото: з архіву родини
Як розповідає мама дівчаток, відтоді вона почала шукати покупців, які б запропонували за волосся прийнятну суму. Задарма віддавати не хотілося, адже прагнули, щоб допомога українським військовим була більш відчутною. Врешті таки вдалося знайти покупців, які запропонували за волосся сім тисяч гривень.
- І от після Нового 2023 року бажання донечок виповнилось. Ми зняли фото та відео всього процесу: похід до перукарні, стрижку та, власне – результат… І коси Анюти та Марійки поїхали аж на Закарпаття. Відправили їх післяплатою, Новою поштою та отримали за них гроші.
- Якою ж була довжина обрізаних кіс?
- 56 та 60 сантиметрів. Відрощували, можна сказати, від народження. Звісно, періодично підрізали кінчики, а якби взагалі не чіпали, то коси були б набагато довші.
- На які потреби витратили виручені кошти?
- Всі гроші пішли на підтримку наших хлопців. Чотири тисячі гривень перерахували на окопні свічки, які поїхали на Бахмут, тисячу – на потреби місцевого волонтерського пункту, ще дві тисячі – на автомобіль для ЗСУ (тоді саме був відкритий збір).
- Як взагалі Ваші дівчатка сприймають ситуацію в країні? Чи розуміють, що коїться?
- Так, звісно, розуміють. Ще по-своєму, по-дитячому, але сприймають усе досить болісно. І досі пам’ятаю перші дні вторгнення. Так вийшло, що тоді ми з Анюткою потрапили до дитячої лікарні в Сумах. Саме там нас і застали ці страшні події. Під час кожної повітряної тривоги всім пацієнтам – і малечі, й дорослим, доводилося спускатися у сховище, а це для кожної дитини – неабиякий стрес. А одного разу, коли ми вже поверталися з укриття до своєї палати, в одному з сіл, що під Сумами, пролунав потужний вибух. Тоді ми всі дуже злякалися, Аня була просто шокована…
Марійка в цей час була вдома з бабусею, яка, розбудивши Машу вранці 24 лютого, зібрала деякі речі та спокійно спустилася разом із нею в підвал… Хоча Маша з самого початку війни реагувала на всі події більш гостро. Цей страх у дівчаток залишився і досі. Тим більше, обстріли тривають і до сьогодні й доводиться частенько сидіти в більш безпечному місці. Тож, зараз дівчатка намагаються завжди бути разом: сплять удвох, якщо кудись ідуть – також удвох, і практично увесь час – під нашим наглядом. Коли починає «гупати», дуже лякаються.
Фото: З архіву родини
- Чим захоплюються дівчатка у вільний від навчання час? Як відволікаються? Про що мріють?
- До початку повномасштабної війни ми разом любили подорожувати, їздили відпочивати на море. Та й просто вони любили гратися на вулиці зі своїми друзями! Але тепер це не завжди безпечно… Зараз донечки дуже люблять малювати, а ще виробляють із ниток обереги для військових. Наша вчителька Оксана Миколаївна Бражник займається волонтерством, тож передає хлопцям і наших янголят, виготовлених дитячими руками.
А мрія в них одна – аби скоріше закінчилося це жахіття і настав мир. «Мамо, в тебе 2 квітня день народження і ми дуже хочемо, щоб у цей день закінчилась війна!» - сказали нещодавно. Звісно, мені б теж цього хотілося. Це був би найкращий подарунок!!!
Фото: З архіву родини
- Чи є серед Ваших рідних ті, хто зараз служить в ЗСУ?
- Військових немає, але брат мого чоловіка Антон служить в МНС, у Запоріжжі: приборкують пожежі, рятують людей з-під завалів після обстрілів. Робота тяжка й відповідальна…
Кожен із нас має розуміти, наскільки важко зараз хлопцям і дівчатам, які виборюють Перемогу для нашої країни. Тож ми повинні робити все можливе, аби їх підтримати й хоча б чимось допомогти. Адже кожна мінімальна посильна допомога окремо від кожного врешті об’єднується в одну велику силу, здатну перебороти всі труднощі і наблизити такий жаданий день Перемоги, коли наші діти зможуть спокійно засинати і прокидатися у мирній країні.
Дякуємо дівчаткам за їхній вчинок і бажаємо рости щасливими та у вільній, мирній країні!
