П'єса на одну дію. Дійові особи: кошенята Матроскін і Крошка, матера їхня - кішка Маркіза, і хрещений батько кошенят - рудий котик Рижик. Часом милу ідилію порушує собака Джек.
Для довідки: кошенят народилось трійко. Одне через пару днів кудись зникло, а двох інших пильно оглянув домашній котячий лікар-неонатолог (себто я), і дав висновок первинного огляду: « О, клас, обидва хлопчики! Назвемо їх Кіко і Крош!». Усім було до лампочки, як саме їх буде звати, тож ніхто не суперечив. Трохи згодом виявилося, що смугастий Кіко дуже схожий на кота Матроскіна з мультика, і на сімейній жіночій раді постановили його перехрестити. Повторний лікарський огляд лікаря-котолога вніс деякі сумніви, і певні корективи у поспішні попередні висновки, і визнав Кроша – Крошкою, а себе - не дуже компетентним ескулапом.
Рижик – старенький, тихий і мирний. Завжди обідраний, наче з війни. Чи він з кимось воює, чи просто слабохарактерний, так коти лупцюють тільки його – невідомо. Але подряпана мордочка, рване вухо і обідраний бік є невід'ємними його досягненнями.
Маркіза – затягана кошенятами мати. Вони вже чималі, потроху їй набридли, тому на весь день вона їх може залишати без нагляду. На нас надіється.
Отже... Дія відбувається ввечері. Сільський двір. Сутеніє. Уся котяча родина сходиться на вечірню трапезу. Стоїть ціла батарея мисок: для їжі, для корму, для молока й для води. Чотири хвости і шістнадцять лапок плутаються під ногами. Я чапаю повільно і обережно, аби ні на кого не наступити. Коти оглядаються, біжать, знову оглядаються, знову біжать. Насипаю і наливаю. Жадібно зазирають у кормушки. А потім починається…
Матроскін: М'яско-м'яско, я буду мняско. І яєчка хочу. Молочка трохи посьорбаю.
Маркіза: Їжте, не бігайте! Я потім поїм. Хіба що молока трохи вип'ю. А шо, м'яса нема? Та нє, ковбаси я не хо'. А то шо? Блинчик? Та буду. Шматочок. Ну де я худюча?!
Крошка: Пхе…навіть не знаю, що б мені з'їсти… те - вранці було, те - вже вчора їла. Пострибаю трохи. Давай побігаємо, братику!
Матроскін: Відчепися! Я вечеряю! Іди й ти, он тонка, як сосиска! Добре, давай уже!
Стрибають, наїжачені, кругом мисок.
Я: Рижику, йди, будь ласка, їсти, там насипано!
Рижик: Та я щось не пам'ятаю, чи їв щось сьогодні, чи ні. Чи хочу їсти, чи ні. А що тут є? М'ясо? Ой, закінчилось… та нічого, похрумкаю корму. Іра, чого він такий твердий? Забув тобі сказати, той корм, що ти брала минулого разу, негоднячий, не бери більш такого! Ти хоч пробуй перед тим, як купуєш, чи я не знаю. Таке недобре!. Як ще раз візьмеш, то їстимеш його сама. А ми не будемо!
Усі: Ні! Ні! Не будемо! То взагалі корм не для котів, а невідомо для кого! Хай його негри їдять! Ти сама казала, що його й собаки не їли!
Джек: Ах ви ж негідники! Що ви про собак нявкнули? Я вас зараз понагодовую!
Рижик: Та помовч ти вже! Піду трохи полежу.
Вмивається і ліниво позіхає.
Матроскін: Все. Я наївся. Побіжу. Іра, візьми мене на ручки! Почухай трохи за вушком. Давай пограємось!
Джек: Я тобі зараз такі ррручки покажу!!!
Маркіза: Щось мені такого хочеться… піду мабуть у полі ящірку спіймаю. Діти, ви йтимете?
Кошенята: Може б ти краще нам у двір принесла? А ми поки що пострибаємо на піску!
Джек: Іррра! Скільки разів казав: пороздавай отих котів! Гони ти їх у шияку! Чого ти з ними сюсюкаєшся?! Ніякого толку, тільки й знають, що дратують та харчами перебирають! А тому ще й на ррручки!
Настає вечірня довгождана прохолода. Стихає денний гамір. Вилітають на полювання комарі. Заводять свої пісні цвіркуни. Матроскін умощується спати у Ниві. Крошка спатиме в тракторі. Маркіза вирушає у поле по делікатеси. Раритетний Рижик на всяк випадок помітить усю округу, і поплентається у невідомому напрямку.
Завіса. Оплески. Доброї ночі!
