Допомога Україні сьогодні залишається трендом серед прогресивної спільноти Європи. Серед людей, які усвідомлюють наслідки російської агресії в Україні – Антон Гівойна, поляк за національністю, який народився і виріс в Білорусі.
Зараз чоловік мешкає в Бельгії та з перших місяців нападу росії на Україну допомагає нам. Вперше він приїхав у пекучий від бомбування Харків ще у травні торік. Тоді привіз ліки, засоби догляду, іншу допомогу харків'янам. Тоді ми з Антоном і познайомились. Я назвала його на своій сторінці іншим ім'ям, бо на те були свої причини. Колись розкажу.
Наше спілкування продовжувалось і через соцмережі, і через його спілкування з моїм сином Іваном Калініченком, іншими волонтерами з Польщі, Бельгії.
Фактично щомісяця Антон або приїздить в Україну, або організовує передачу допомоги. Його фото і відео з Ізюма
та Краматорська, Слов’янська і Бучі підтверджують його принципову позицію щодо допомоги Україні.
Я кілька разів намагалася зустрітись з Антоном в Україні, але його маршрути були насиченими і прорахованими до години, адже чоловіку доводиться поєднувати роботу і волонтерство.
Тож під час нашого адвокаційного візиту в Брюссель, який організував IREX в Україні, ми зустрілися з Антоном.
Він люб’язно погодився провести мені екскурсію містом, поспілкувались ми про життя-буття і в Бельгії, і в Україні.
Моє запрошення приїхати на Сумщину чоловік почув і вже через кілька тижнів написав у ФБ, що планує візити в Україну з черговою волонтерською місією. Я знову запросила його до нас на Сумщину.
- Я не турист, - така позиція чоловіка. - Якщо можу бути корисним, то приїду.
І запропонував допомогу одному з медичних закладів області у вигляді сучасного кардіомонітора. Серед лікарень районного рівня, де є чинне реанімаційне відділення, зупинились на лікарні міста-героя Охтирки.
І вже 5 червня ми зустріли Антона та й його мужню супутницю Кароліну в Охтирці.
Аби передати це обладнання, чоловік проїхав із Бельгії три тисячі кілометрів за кермом через п'ять кордонів і десятки блок-постів. Шлях до Охтирки пролягав через Харківщину, де у волонтера вже багато друзів, серед яких, на жаль є загиблі бійці.
"До 225-го батальйону 127-ї бригади ТрО пішли турнікети CAT 7-го покоління, носоглоткові трубки, маски для реанімації, спецзасоби для лікування поранень та частина іншого медичного обладнання. В один із військових госпіталів у Харкові – запас медикаментів та медичного обладнання, у шпиталь в Охтирці – кардіо-монітор.
Власне, я не хотів фотографувати для якогось «звіту про акцію», але хочу залишити якомога більше пам’яток, про всяк випадок. Як сказав наступник Дениса – «До перемоги. З нами чи без нас", - пише волонтер на своій сторінці.
В Охтирці всі мої плани щодо спілкування і поїздки в Білопілля скасувались, бо зворотна дорога до Бельгії в Антона і його супутниці Кароліни займає більше часу, ніж планувалось. Він навіть не хотів фотографуватись із переданим обладнанням, але я вхопила момент.
Головне, що обладнання працює на користь Сумщини й ми надалі підтримуємо зв’язок з усіма небайдужими до України волонтерами. Їхня допомога сьогодні не менш важлива, ніж у перші місяці війни, а може й ще важливіша, бо вона підтверджує небайдужість жителів Європи до війни в Україні.
Я добре пам’ятаю слова Антона, які він сказав мені в Брюсселі: «Якщо не зупинити росію, в Україні, то наступними будуть країни Європи. Але тут ніхто не буде так захищатись і вмирати за свої землі, як українці. Тут усе тихо і добре, і ніхто не усвідомлює, яка загроза йде зі сходу…».
Дякуємо Антону і Кароліні, всім, хто збирає волонтерську допомогу та усвідомлює рівень загрози зі сходу.
Сильні ми тільки разом!
