Чи знаєш ти, що на порозі травень? Кульбабу розсипає по траві.
І промінь сонця лагідно ласкавий так ніжно гладить сад по голові.
(Марія Зубрій).
Яка ж вона й гарна весняна пора. Навіть не зважаючи на те, що роботи в квітні-травні чимало. Гарна своїм пробудженням від зимової сплячки: оживає природа і ти разом із нею - ніби народжуєшся знову й знову. Та навіть весняна грязь стає милим природним явищем, що не заважає радіти співу журавля у весняному світлому небі чи щебетливому й тріскучому, без свистових звуків, голосу дрозда-чекотня у перелісках по верхосульських ярках. А зелень, така ніжна, і яка з кожним днем все більше і більше прикрашає дерева лугу та густі чагарники над Сулою, що манять до себе щодень.
А ось і садки вкрились біло-рожевим цвітом яблунь та груш. А вишні! Як ті наречені, принарядились білим цвітом з численними бджілками, які так линуть до них, знову - як ті женихи до наречених! Все квітне, гудить не лише бджілками, а й великими джмелями, сюрчить та стрекоче кониками та іншими комахами. Благодать. Щедра природа Посулля ділиться цією благодаттю і з тобою, радуючи душу і серце своїми звабами. Весна…
Такі краєвиди супроводжують твій шлях до СулиФото: facebook.com/Євген Грищенко
На календарі 10 травня. День народження Ларочки. Піднялися з ліжка раненько. Вчора завершили, з божою поміччю, посадку городу і тому сьогодні з донечкою вирішили пробігти на Сулу з вудкою. Вирішили, то й діємо. Йдемо, перемовляємось. Ось покинули вже й вуличку, вийшли до Низу і спускаємось по крутому схилу до річки, через колишню господу Мачків. Немає вже будівель, та й город не обробляється. Зате вкритий весняним різнотрав’ям, що буйно розрослося під теплими весняними променями сонечка. Любуємось і ми його буйством, спускаючись до низу. Нас зустрічає вже інший набір зелені, що виросла на більш зволожених місцинах бережка. Тут свої зваби, але цвіту мало. Ще не час. Це пізніше ці моріжки вкриються де рожевим цвітом, а десь - жовтим, бо це царство жовтецю (лютиків).
Виходимо до місцини, де тікач впадає у розширену частину Сули, так звану - Котенкову. Облюбовуємо містечко і ось уже вудка у Сулі. Практично миттєво поплавок зникає у водах Сули. Смикаю, або, як говорять рибалки, підсікаю і… на привітному бережку б‘ється срібляста плітка. Та ще й яка! Здорова, ого-го яка! Радості так багато і не лише у донечки, а й у мене. Вірте - не вірте, але за досить короткий час у сумочці билось таких пліток до 40. Це був, за все моє життя, найбільший улов вудкою.
Вертаємось додому. Трофей до тазу і, сестра Свєти Тоня, що саме гостювала у нас, взялась його «довести до ума». Але, розрізавши черевце першої плітки, тут же: «Фу, що це ти приніс? Та ж дустом пре, хто його знає як!» Мій тато, що прийшов на гостину, теж втручається в розмову.
- То у неї весняна сирість відчувається, після зими таке буває часто, - доводить він нам інформацію. - Почисть і смаж, воно все зникне.
Тоня чесно почистила, посмажила, поставила на стіл. Випили за день народження по чарчині. Тато першим бере рибку, смакує і тут же відкладає її назад.
- Ні, дуст таки, - чуємо від нього. - Такого їсти не можна.
Довелось усе викинути геть. Коли заборонили використання цієї отрути, колгоспи часто її прикопували, щоб позбутися її запасів. Бочки металеві, проржавіли і отрута з ґрунтовими водами потрапила до водойм. Оце вам і екологія!
