Ми продовжуємо у своїх публікаціях важливу тему евакуації з прифронтових територій. Евакуація рятує життя. На жаль, про це добре знають жителі тих населених пунктів, які знищив ворог, і де вже неможливо жити. Білопілля та інші населені пункти громади сьогодні під постійною загрозою ураження. І хоч би як важко було кожному залишати рідні стіни, життя дорожче.
Під час евакуації виникає багато труднощів і викликів — фінансових і моральних. Одне з найболючіших питань — доля тварин: як домашніх улюбленців, так і тих, кого тримали для харчування — курей, гусей, свиней, кролів, корів, кіз.
Хтось продає худобу, хтось вирізає і заготовляє м’ясо. Та, на жаль, є чимало випадків, коли тварин просто залишають напризволяще.
— У Рижівці деякі господарі виїжджали, думаючи, що ненадовго, і залишали тварин замкненими чи прив’язаними. Добре, коли хтось просив: «Як дістанешся до Рижівки — відв’яжи собаку чи відкрий сарай, нехай коза сама знайде собі їжу». А були й такі, що не казали нічого. Доводилося самому пробиратися вулицями, дослухатися до криків голодних прив’язаних чи замкнених тварин, виламувати двері та відпускати. Але траплялося й так, що деякі вже гинули від голоду і спраги, — згадує староста села Сергій Анікін. І продовжує:
— Скільки історій я наслухався… І котів по фото шукав, привозив у Білопілля. І собакам по дворах їжу розвозив. Голодні тварини дуже швидко дичавіли, ставали агресивними, багато з них гинули від обстрілів чи поранень.
Щоразу з великим ризиком до Павлівки привозить мішки корму для тварин староста села Світлана Федорченко:
— Вони вже чують нашу машину і здалеку впізнають, що ми несемо їм їжу. Вибігають і чекають. Дуже багато собак і котів. Декого підгодовують військові. Хтось із тварин гине від обстрілів, хтось від хвороб. Буває, що собаки навіть прибігали аж у Білопілля, шукаючи своїх господарів.
Коли ми виїжджали, забрали з дві собаки і три кота. Навіть думки не було залишати їх. Тепер вони живуть із нами на новому місці, — розповідає Світлана Василівна.
Не менше проблем із покинутими тваринами й у самому Білопіллі. Питання бездомних собак і котів, пошук для них господарів чи обурення жорстоким поводженням — одні з найпопулярніших тем у місцевих чатах і каналах.
Та навіть без обговорень кидається в очі величезна кількість тварин, які блукають містом у пошуках прихистку.
Міський голова Юрій Зарко каже:
— До нас звертається дуже багато людей із проханням: “Зробіть щось із бродячими тваринами”. І навіть без звернень ми бачимо і розуміємо цю проблему. Це питання не до тварин, які довіряють людям, а до тих, хто кидає своїх улюбленців і не дбає про них. Як виховати у людей чуйність і совість — я не знаю. На жаль, ми не маємо важелів впливу, аби притягнути до відповідальності тих, хто залишає тварин напризволяще.
Велику допомогу надають волонтери — і місцеві небайдужі, і зоозахисники з інших міст. Притулку збудувати не можемо, а вбивати тварин — неприпустимо. Дякуємо нашим ветеринарам і зоозахисникам, які стерилізують, доглядають і лікують безпритульних братів менших.
У дворі міської ради живе десяток собак і котів. Працівники їх підгодовують. Усі тварини стерилізовані. І в самого мера вдома є улюбленці, він годує чотирьох собак.
— Щоразу, коли шукаю допомогу для громади, нагадую: допомога потрібна не лише людям, а й тваринам. Прошу корм і ліки для них.
Користуючись нагодою, звертаюся до всіх мешканців громади — і тих, хто лишився, і тих, хто тільки збирається виїжджати: не зраджуйте своїх друзів. Вони довірилися вам і жили поруч. Коли бачу, як люди вивозять телевізори, ковдри чи посуд, а собаку залишають прив’язаною, кота — замкненим у хаті, я зневажаю таких, - говорить Юрій Зарко.
На сайті міської ради та інших ресурсах ми регулярно публікуємо інформацію про можливості притулків і контакти зооволонтерів. Але й їхні ресурси не безмежні. Тож усе залежить від кожного з нас: чи ми проявимо людяність, чи покажемо жорстокість у ставленні до тих, хто не може нам відповісти.
Місцева волонтерка Тетяна Синько чесно каже: "Тварин люблю більше, ніж деяких людей. Тварини не здатні на підлість".
Тетяна з її чоловіком Романом — волонтери, які допомагають захисникам, попереджають місцевих жителів про небезпеку, а ще — безнадійні зоозахисники. Чому безнадійні? Сама Тетяна говорить, що головна біда для тварин — люди. А перевиховати людей і достукатися до їхньої совісті, жалості чи чуйності часто справа безнадійна.
— Порося б не залишили закритим у сараї, — каже Тетяна. — А собаку можна кинути на ланцюгу і приректи на голодну смерть. Ми мешкаємо в приватному будинку і на початок війни у нас було чотири коти та три собаки. Це наші власні улюбленці. Потім люди почали виїжджати. Хтось чесно просив прихистити їхню тварину, бо обставини не дозволяють брати з собою. Хтось просто підкидав під двір. А деяких тварин ми знаходили прив’язаними і геть знесиленими, тож лікували і відгодовували.
Деяких тварин стерилізували — дякуємо Галині Ткаченко за допомогу. Деякі не даються, і ми їх ніяк не можемо відвезти до лікаря. На сьогодні маємо 24 дорослих коти, 5 кошенят та 4 собаки.
Іноді доводиться забирати тварин із позицій, звідки виходять наші військові. Деяких тварин військові забирають із собою. Велика їм подяка. А ще в мене є мої «дистанційні вихованці» — це собаки й коти, яких я годую у центрі міста. Поки п’ю каву, підгодовую хвостатих, які вже мене впізнають. А ще в центрі є кішки, яких годую окремо і відганяю від них собак, поки пухнасті поїдять.
Ми з чоловіком навіть допомоги не просимо для тварин — головне зібрати необхідне для захисників. Я краще сама не поїм, а тварин погодую.
У наступних матеріалах ми розповімо, де можна отримати безкоштовну допомогу тваринам, як знайти волонтерів, як підготувати тварину до евакуації. Також познайомимо вас із людьми, які рятують наших найменших друзів.
Сподіваємось привернути увагу зоозахисників і волонтерів, аби зібрати їжу та ліки для наших тварин.
А у вас є історії порятунку тварин? Розкажіть їх! Можливо, вони надихнуть інших і не дозволять кинути напризволяще тих, хто потребує нашої любові й захисту.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту "Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа", що впроваджується ГО "Агенція розвитку локальних медіа АБО". Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
