- На минулому тижні дав оголошення в газету, що шукаю собі жінку. І ось отримав цілий мішок листів.
- І що в них?
- В основному одна пропозиція: «Бери мою!»
Серія 22. Фамільна
Місько в селі був старим кавалером. Неодруженим. Всі його однолітки давно вже поженилися. Вже й діти в них попід столи бігають, а він собі пари здибати не може. Бо то треба було з дитинства різочкою та й по одному місці, а не хухати над ним, як над збитим яйцем.
То все мама винна. Так його випещувала, бо синочок - кровиночка, бадилиночка. І тато винен. Бо випещував. Бо ж продовжувач фамілії, носій козацького роду, гордість родини, продовжувач династії Коржів.
Дівчат у хаті четверо було. Одна за одною. Що над ними трястися? Як аж четверо. Доньки то ж лиш кричать: пусти, тату. А син! Син завше дивиться в хату! Він наймолодша дитина. Син! То й тряслися над ним. Бо що? Дівки попідростають, прізвища поміняють. Все! Були Коржі та й нема Коржів. А тут син. Коржем вродився, Коржем вмре. І фамілію продовжить. І не переведуться Коржі.
Так то воно так, Коржем Місько вродився, та, певно, Коржем вмре, а фамілії ніяк не продовжить. Вже он четвертий десяток. Хоч не кривий, не горбатий, голову має і до голови все решта. А не жениться. Як пороблено.
Сусідка Манька, та що через пліт від них, то так матері його й сказала:
— А менше перебирати треба було, Коржі премудристі. Тепер Паляницями будете!
Ну, тітка Манька на них злилася через свою Олеську, бо вона мала думку з Коржами породичатися, але щось там не склалося, її Олеська заміж вийшла за сусідського Митра. Тітка Манька вже онуків має та й дулю Коржисі через пліт показує. Ще й Паляницею витикає, бо що ти в тому світі зробиш, як наймолодша Коржева дочка за Паляницю заміж вийшла. То тепер вона Паляниця.
Паляниців рід продовжується, а Коржів ні.
А тітка Манька підсміюється:
— Що, Коржі погано спеклися, то будуть Паляницями!
А хай їй грець Але таки Манька в чомусь й права. Дуже вже Коржі перебирали. Спочатку мама з татом перебирали: та крива, та сліпа, та криворука, та капарна, та задурна, та замудра. Не годиться для продовження роду. Потім Місько вбрався в пір'я, преребирав: та така, та сяка, та не така, та не сяка...
А дівки взяли і такі, і сякі вже поженилися давно, вже чиїсь фамілії продовжують - Сидоренків, Петренків, Василенків...
А Корж? Хоч би одна захотіла Коржихою бути. Ну ж ніяк.
— Старий ти, — кажуть, — дядьку.
Тю! Хлопові ще навіть сорок нема. Сам сік! Старий! Але то так рік за роком перевалить сороківка, то вже дядьком тепер кличуть. А скоро то й дідом назвуть. І що? Капут! Вважай, пропала фамілія. Не спікся Корж.
Ото на свята зібралася вся велика родина та й вирішила терміново фамілію рятувати. В селі пари шукати катма, бо вже всіх поперемацували. Нікотра не підійшла. А та, що підійшла, то з Коржем бути не хоче.
Вирішили в газету написати оголошення! Так от і так, шукаю пару...
Писали довго, всі разом, як ото козаки листа турецькому султанові, бо кожен свою лепту внести хотів. Тілько Місько собі сидів та й сопів. Пишіть що хочете, йому й самому не зле.
Ото написали в газету велике оголошення, ще й добре заплатили, щоб на передній шпальті та щоб добре в око кидалося. Міська вже ніхто й не питав згоди. А він на то всьо дивився, як на цирк який та й реготав.
Написали: "Молодий чоловік (ну бо 39 — то таки не старий). Високий (ну бо не дуже й малий, десь метр шістдесят). Стрункий (трохи прибрехали, бо таки вже як два мішки картоплі ще й пару кошиків важив). Працьовитий (тут навіть не збрехали, бо в селі або пияк, або працьовитий. Місько пияком не був, то значить працьовитий). Без шкідливих звичок (ну та, без шкідливих, бо толком і не розуміли, що то є ті шкідливі звички)".
А потім ще кожен подописував, що хотів.
"Добрий" - то сестра. "Батька поважає" - батько дописав. "Маму шанує" - то мати. "Племінникам на морозиво гроші дає" - то швагро старший. "Читати вміє!" - то наймолодший племінник дописав, бо ж таки вміє. Одним словом, ідеал!
Пішло оголошення в газету. Видно кандидат був описаний, достойно. Через тиждень листи почали приходити з фотографіями. Купа листів! Бо ж жених завидний із таким резюме.
Знов сімейні збори. Коржі невістку вибирають по фотографіях та листах. А та така, а та сяка, а та зачорна, а та забіла, а та на фотографії, прости Господи, як повія, а та як селючка, а та...
Вже й сваритися почали. Матері одна подобається, батькові друга. Мати кричить батькові, що він синові якусь хвойду вподобав. Батько матері - що вона синові якусь стару бабиську, на себе схожу. Сестри між собою сваряться, та білявку вподобала, та брюнетку. Зяті вже тими фотографіями, як картами ріжуться. Понамальовували на них хрести та бубни. Діти вуса та роги подомальовували.
Дивився на то всьо Місько, слухав, нарешті в нерви впав. Вхопив мішок, скинув всі фотографії докупи, потряс ними, як Святий Миколай у грудні.
- Котру першу витягну: женюся!
Витягнув бубнову даму - зяті намалювали. З вусами, бородою, рогами - діти понамальовували.
Написав листа - приїжджай. Хоч ти бубнова дама, з вусами, бородою, та рогами. Хочу женитися!
Фото: facebook.com/Ваша Птася
І таки приїхала. І таки файна. І таки вженилися. І батьки тішилися - і ті, і другі. Бо й хлоп файний, і дівка файна. Ще й обоє Коржі! І він Корж. І вона Корж. То ж треба такої предибенції! І він фамілію продовжив, і вона. То тепер як, Коржі у квадраті?
А хіба то якесь значення має? Головне козацький рід продовжили. Хай і по плечі в воду, але до свого роду!
Галина Левкович Ваша ПТАСЯ. Редагувала Оксана Мох.
