…Щораз додому рідного вертаюсь, бо там історія всього мого життя.
І заростають травами дороги, а вишні виростають в висоту,
Батьки старенькі відійшли до Бога, до рідного з любов'ю я живу.
Радію, плачу, згадую, сумую і уявляю, як усе було,
Малої батьківщини голос чую, вертаюсь подумки додому, у село.
Автор: Тамара Франчук-Шандрук
Тихою прохолодою віяло, коли заходив до хати. На вікнах стояли квіти в горшках та бляшанках, на шибках безпомічно билися і сердито дзижчали мухи. Свіжопомазана глиною долівка посипана травою з полином та чебрецем, які щедро ділились своїм ароматом. На стінах розвішані вишивані рушники. Зліва чинно примостилась піч, білесенька, з такими ж біленькими занавісочками, що прикривали отвір печі та підпіччя. Зліва проглядались двері до хатини: холодної кімнати хати, що не опалювалася і використовувалась лише літньої, теплої пори.
До печі справа притулилася впритул грубка з лежанкою, прикрита полотняним, розфарбованим покривалом, на якому в куточку, скрутившись клубочком, чи не завжди дрімав сірий котик, час від часу мурликаючи щось собі під ніс. Між грубкою і протилежною від вхідних дверей стіною, і затиснуте ними, стоїть деревʼяне ліжко зі стінками, різьбленими орнаментами. Темного кольору.
Сьогодні вже й не скажу, чи пофарбовані, чи вкриті лаком, але акуратні, приємні для ока. Ліжко прикрите полотняним покривалом із візеруночком у вигляді різнокольорових квадратиків. Бував у багатьох сусідів-низян, але в їхніх кімнатах ліжок щось і не памʼятаю: основним атрибутом кімнат був піл - настил дошок, відполірованих до блиску тривалим їх використанням. А ось у моїх бабусь - ліжко. На ньому вони й спали ночами, а зрідка брали й мене до себе, щоб було тепліше, коли з якихось причин піч погано протоплювалась. А так ми, діти, я, Тося й Іван, спали на печі. Вони були моїми тіткою і дядею, але ще школярами, тому я так їх став величати вже зовсім пізніше. А тоді - Тося, Йван.
Ілюстративне фотоФото: facebook.com/Євген Грищенко
Але повернімось до хати, де пройшла левова частка мого дошкільного дитинства. Поряд із ліжком, під вікном стіни, - скриня. Теж прикрита покривалом, але вже біленьким, із вишитим знизу узором, під яким проглядалась стрічка з кружева. Вишиванням та плетенням кружева займалась вечорами Тося разом зі своїми подругами, дівчатками-сусідками. Далі від скрині, під іншим маленьким віконцем, - деревʼяний диванчик, що змикався із другим, таким же, але поставленим, під іншою стіною. Вони разом утворювали куточок. Попереду стояв стіл, а вгорі розміщувався іконостас із декількох ікон, перед яким висіла лампада, що горіла кіптявим полумʼям у великі релігійні свята, як то: Різдво Христове, Великдень, Трійця.
Ілюстративне фотоФото: facebook.com/Євген Грищенко
По цій стіні було ще одне віконце над диванчиком та поряд із ним висіла засклена фоторамка, що красувалась десятками двома фотокарточок. Була в ті часи така мода. А ще, поряд – чорна тарілка, яка вміла «і говорити, і співати!» Далі невеличкий кухонний столик із навислим над ним мисником. Ще під ним табуретка, на якій постійно стояло відерце з водою і металева кружка. Оце й усе убранство тогочасної селянської хати. Але все дихало затишком, ухоженістю… Долівка частенько мазалась віхтем, бо ходили по ній у тому ж взутті, що й на дворі. Це зараз розбуйся, взуй кімнатне взуття - в ті часи було не до того.
Ілюстративне фотоФото: facebook.com/Євген Грищенко
Це в хаті. А виглянеш через вікно до двору і бачиш під тином рожі, що, ніби свічечки, горять червоними вогниками. Ластівки чорними стрілами пронизують простір двору. Подалі, під тином, за рожами, красується рядочок соняхів, схиливши під своєю вагою жовтаві голівки, над якими вʼються трудівниці-бджілки.
Ілюстративне фотоФото: facebook.com/Євген Грищенко
А над обрієм, по синьому небу, пливе ніжна, прозора, як серпанок, хмаринка. Краса у всьому... Ось і побував знову, нехай і в думках, у тій хатині, де пройшли мої самі малечі роки...
