Літні дні плинуть один за одним швидко, а ось підходить до кінця й останній його місяць – серпень. Дні ще спекотні, але ночі-то холодні. Що? Мабуть скоро осінь? То так. Ночі холодні, але ж із яким красивим, надзвичайно зоряним небом. І з падаючими зорями: «чирк» по небу, як пером по листку паперу – миттєвість! Але ж із таких миттєвостей складене все життя. І нічні серпневі звуки: «сюр-сюр-сюр» - як чутно в нічній тиші. Голосно, дзвінко… Бо повітря не лишень прохолодне, а ще й якесь пружне.
В серпні ще всюди зелена трава та багатство яскравих квітів, розкиданих по луках. Але вже з‘являються прикмети, за якими можна зрозуміти – літо минає! Наприклад, у теплому повітрі повільно линуть тонесенькі сріблясті павутинки. Це мандрують маленькі павучки, що спочатку забираються на високу гілку, випускають швиденько павутинку, яку вітер підхоплює і несе з нею того павучка, як на парашутику. Це лише одна з ознак.
А темні і зоряні ночі з часто-густо «падаючими зірками» - тільки встигай загадувати бажання! А ранки, напоєні багатою росою, що сріблить трави. Під кінець місяця вже й загоряються верхівки осик, починає золотитись липа, віддавши щедро своє багатсво бджілкам… Бігаємо ж на ринок за липовим медом? Та придивіться й до інших дерев. У них теж то тут, то там проглядаються ознаки наближення осені.
В серпневому лісі вже побільшало грибів, особливо у ті роки, коли проходять дощі. Але в цей час тут настає незвична тиша: пташиного співу ви вже не почуєте, хіба що десь зрідка застрекотить непосидюща сорока або раптово закаркає незадоволена чимось ворона.
На моїй садибі росте два горіхи, і вже багато років, саме у серпні, з΄являються на них вивірки, а по нашому – білочки, декілька. Так і чутно, як своїми зубами вони протирають отвори у горіха, щоб дістатись до поживної внутрішньої м΄якоті. А під деревами все більше лежить отих, уже пустих, шкаралуп. Проганяти їх звідсіль щось бажання нема. Ось і достигає тих горіхів зовсім небагато. Ну й ладно. Ділитись із братами своїми меншими все таки потрібно.
А ось і вивірка, власною персоною, за трапезою. Так звикла, що навіть і не лякається.Фото: facebook.com/Євгеній Грищенко
У розпалі - збирання зернових. Цілу добу в полях торохтять трактори та комбайни, а до току снують автомобілі з зерном нового врожаю. На току теж гамірно, адже новий врожай потрібно довести «до ладу»: відвіяти полову та відправити зерно до елеватора чи сховати до амбарів.
Бригадир городньої бригади Остапенко Григорій Федосійович з серпневими дарунками. Село Сульське.Фото: facebook.com/Євгеній Грищенко
Це справа більше сільської жінки. Але на нічний час запрошували на допомогу й сільську інтелігенцію – вчителів, працівників культури і т. п.
Особисто мені подобалась ця справа. Не складно і не важко під стрекіт зерноочисного агрегату підсовувати дерев‘яною лопатою зерно та милуватись нашою, українською ніччю. Ще теплою звечора, після жаркого дня. Це вже під ранок стане по-осінньому прохолодно, а поки що… насалоджуйся цим теплом, бо вже незабаром будеш горнутись у щось тепле вже під вечір!
На власних городах теж достигли майже всі овочі, а в садочку налились яблука. Та й груша манить до себе своїми стиглими плодами, як і власні, невеликі баштанчики рябенькими, і такими великими, ягодами – кавунчиками та жовтавими запашними динями. Ось який він серпень – щедрий дарами городини.
