На захисті України

У кожної людини свій шлях до рішення стати на захист країни. Для нашого земляка Олександра Марченка, якого побратими знають за позивним «Титан», він проліг через роки служби в правоохоронних органах, роботу за кордоном, повернення до рідного села та участь у місцевій теробороні. А на початку 2025 року, коли йому було 49, Олександр вирішив мобілізуватися до Збройних сил України.

У перший день жовтня Україна вшановує своїх оборонців, згадує славні традиції українського козацтва та відзначає Покрову Пресвятої Богородиці. Ці три дати об’єднані глибоким змістом — любов’ю до рідної землі, готовністю її захищати, вірою та відповідальністю за долю своєї держави.

З героєм цієї розповіді Ігорем ми вперше зустрілися… під Ейфелевою вежею. Ні, не в Парижі. У нашому Білопіллі. Це було ще до великої війни, коли троє молодих білопільських майстрів власноруч виготовили металеву копію знаменитої Ейфелевої вежі. Встановлена в центрі міста, вона швидко стала однією з його впізнаваних прикрас. І, попри все, стоїть там до цього часу.

Для родин Мінченків та Кальченків сьогоднішній день став справжнім святом. Після понад чотирьох років російського полону додому повернулися їхні сини – українські захисники 36-річний Олександр і 35-річний Руслан, які потрапили до рук ворога під час оборони Маріуполя у квітні 2022 року. Двоє друзів, які разом зростали, служили, разом пройшли це важке випробування і нині разом переживають радість повернення на Батьківщину.

Нещодавно ми відзначили одразу два важливі свята - День сім’ї та День прикордонника. І, мабуть, саме такі дні найкраще нагадують: за кожною службою стоїть родина, а за кожною родиною — історія цілої країни. Саме такою є родина Кальченків-Галицьких із Білопілля на Сумщині.

Сергій Кагітін останніх 25 років присвячує своє життя захисту державних кордонів України. Свою військову кар’єру розпочав зі строкової служби в Кримському прикордонному загоні, де й підписав контракт на подальшу військову службу.

Офіцер медичної служби Владислава – начальник медичного пункту Інтернаціонального легіону оборони України. Дівчина – лікар медицини невідкладних станів. Закінчила інтернатуру, склала іспити та підтвердила диплом у Великобританії, але працювати там за спеціальністю відмовилася – почалася широкомасштабна війна.

Про те, як живуть та воюють іноземні добровольці й українці, що цінують і з чого дивуються, про їхні проблеми та мотивацію, про “фірмові бонуси”, систему виживання і перемоги Магури, та чому люди з усього світу обирають службу саме у цій військовій частині розповідає В'ячеслав, начальник відділення рекрутингу 47 бригади.

Віктор Радченко зустрів уже працюючи в системі цивільного захисту — фактично в структурі, яка відповідала за підготовку міста до можливих загроз. І саме ці знання, досвід і розуміння процесів стали надзвичайно потрібними у перші ж дні повномасштабного вторгнення.

Сьогодні ворог не полишає спроб захопити наші території, і Сумщина знову під нищівним вогнем. Ми все більше озираємося на ті дні і робимо висновки: як вдалося звільнити область і що маємо робити, аби максимально не допустити ворога в наш дім.

Тринадцятий пройшов через важкі бої в Серебрянському лісі, а за участь у боях під Покровськом нагороджений відзнакою “Золотий хрест”.

Бразилець Оскар та колумбієць Шедес зустріли нас одразу після повернення з бойового виходу. Двоє друзів, двоє побратимів. М’язисті, підтягнуті, загартовані роками служби та бойових операцій. Але війна змінилася. Тепер вони воюють не лише зі стрілецькою зброєю в руках, а й за допомогою дронів, що панують в небі російсько-української війни.