Історія

Історія рідного краю - це не лише сторінки підручників. Це пам’ять про людей, які жили на цій землі, про події, що формували громаду, про речі, які зберегли тепло поколінь. Саме з такого розуміння і починалася робота педагогічного колективу Комунального позашкільного закладу Білопільської міської ради «Центр дитячої та юнацької творчості» та його вихованців, які протягом багатьох років збирали й досліджували матеріали з історії міста Білопілля.

Український храм у перуджі не вражає величчю чи архітектурними особливостями, на відміну від багатьох тамтешніх соборів. Втім, він розташований фактично в центрі міста, неподалік залізничного вокзалу, у густозаселеному районі. А всередині — ошатний і, що кинулося в очі, дуже український. Вишиті хоругви, рушники на іконах, малюнки карти України та інша українська символіка не залишають жодних сумнівів, хто сюди приходить...

Є історії, які не потребують гучних слів. Їх достатньо просто уважно слухати. Віктор Вощенко — один із тих, хто свого часу поїхав у Чорнобиль не з примусу, а з відчуття обов’язку. Минуло сорок років, але спогади про ті дні й досі живі — у деталях, у відчуттях, у мовчазних паузах між словами. Про життя до і після, про роботу в зоні відчуження і про те, що назавжди залишається з людиною, — у нашій розмові.

Іван Федорович Пигуль – учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції І категорії. Народився і все життя проживає у селі Марківка нині Миколаївської громади. Його шлях до Чорнобиля був непростим. У 1986 році, одразу після аварії, Івана Федоровича призвали до військкомату, однак через запалення легенів він не зміг поїхати до зони ураження. Лише через два роки, у 1988-му, його знову викликали – і цього разу він потрапив на ліквідацію наслідків катастрофи.

Микола Стефанович Лигуша, житель Миколаївської селищної громади, – учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції ІІ категорії. Його історія – про відповідальність, витримку та випробування, які випали на долю ліквідаторів у 1986 році.

Минуло 40 років з дня трагедії, але спогади залишаються болючими та живими. Спогадами про Чорнобиль у перші місяці аварії ділиться учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 Людмила Василівна Воротинцева.

Гімн України - один із головних державних символів. Це більше, ніж просто пісня - це символ патріотизму і стійкості країни, який посідає особливе місце в серцях українців і відіграє важливу роль в історії та культурі. Давайте згадаємо про те, як з'явився Гімн України - текст і музика, а також кілька дивовижних фактів з історії, про які ви, можливо, не знали.

Дослідники, історики й краєзнавці все частіше звертаються до підшивок місцевих газет як до першоджерел. Стає очевидно: без цих паперових свідчень неможливо відновити справжню історію краю — історію не лише великих подій, а й конкретних людей: учителів, фермерів, медиків, військових, волонтерів, родин, які жили і живуть поруч.

30 грудня 2025 року будинок культури у Нових Вирках відзначив своє 60-річчя.

Українська література — це не просто шкільний предмет, а справжня скарбниця мудрості, емоцій та яскравих думок, які живуть у цитатах. Декілька рядків можуть розповісти про цілу епоху, характер героя або навіть світогляд письменника.

Сьогодні країна вшановує учасників Революції Гідності та всіх, хто став на захист демократичних цінностей. В умовах повномасштабної війни значення цих подій набуває нового виміру: боротьба за свободу триває щодня і на фронті, і в громадах. Українці продовжують демонструвати стійкість та солідарність, попри постійні виклики безпеки.

Агенція регіонального розвитку Сумської області презентувала каталог «Культурний профіль громад Сумщини». У каталозі зібрано 27 громад — 27 унікальних ідентичностей, які відображають культурне багатство нашого регіону. До каталогу увійшли і дві громади Білопільщини - Ворожбянська та Річківська.