Пам’ятаємо...

Ще одна мирна людина стала жертвою війни, яка щодня забирає найдорожче — людські життя...

Наталія Левченко не доїхала кількасот метрів до батьківської хати. Олександр Ворона, який усе життя служив людям і мріяв проводити більше часу з родиною, помер від смертельних поранень після атаки ворожого дрона. Микола Бублик загинув на своїй землі, яку обробляв усе життя і яку відмовився покинути навіть під загрозою війни.

Вранці 6 червня російські війська атакували Ворожбянську громаду дронами та керованими авіаційними бомбами. Унаслідок удару ворожого FPV-дрона на території власного домоволодіння загинув житель Ворожби Дмитро Миколайович Воропай.

Щороку 4 червня Україна схиляє голови в пам’ять про дітей, чиї життя забрала війна. За кожною цифрою офіційної статистики — обірвані мрії, недописані шкільні зошити, нездійснені плани та розбиті серця батьків. російська агресія забрала сотні дитячих життів по всій країні. Серед них — маленькі мешканці Білопілля, чиї імена назавжди залишаться болючим нагадуванням про ціну цієї війни.

24 травня 2026 року раптово обірвалося життя Віталія Петровича Могиленця – людини, яку у Білопіллі добре знали і поважали.

23 травня 2026 року, після тяжкої хвороби, на 78 році життя відійшов у вічність дитячий хірург Білопільської міської лікарні Олександр Іванович Лєсовий.

Минув рік від того страшного травневого ранку, який назавжди залишив болючий слід у серці Білопільщини. 17 травня 2025 року ворожий «Ланцет» безжально атакував рейсовий автобус Білопілля – Суми.

Війна знову забрала життя мирної людини — просто на порозі її дому, там, де має бути безпека і спокій. У четвер під ворожим обстрілом загинув наш земляк, мешканець Білопілля Юрій Сохань. Його життя обірвалося раптово й жорстоко: ввечері, коли він заходив до власного будинку, стався скид із ворожого дрона. Юрій отримав смертельні поранення і загинув на місці.

Пішла з життя Любов Борисівна Лєпьошкіна — людина великого серця, щирої душі та безмежної відданості своїй справі. Вона мужньо боролася з важкою хворобою до останніх днів, не розповідаючи про це нікому. Не любила жалю й співчуття, не хотіла обтяжувати інших своїм болем, бо завжди вважала, що кожен має свої турботи. Вона тихо несла свій тягар, з вірою і силою, які викликають глибоку повагу.

16 березня 2026 року від удару російського FPV-дрона трагічно загинув житель Ворожби, член добровольчого формування Ворожбянської громади, 42-річний Євген Миколайович Сахошко.

Більшість людей її знали і називали просто — Люба. Вона народилася і виросла в Білопіллі та все своє життя була щиро відданою рідному місту. Працювала, жила турботами своєї родини, віддавала всі сили, щоб збудувати дім, виростити сина, щоб у хаті панували добробут і тепло.

Пішов із життя Володимир Євгенович Безрук – людина, яку добре пам’ятають колеги, друзі та всі, кому доводилося працювати поруч із ним. Для одних він був досвідченим оперативником і вимогливим керівником, для інших — надійним товаришем, який ніколи не відмовляв у допомозі та підтримці.