Пам’ятаємо...

Вранці 6 червня російські війська атакували Ворожбянську громаду дронами та керованими авіаційними бомбами. Унаслідок удару ворожого FPV-дрона на території власного домоволодіння загинув житель Ворожби Дмитро Миколайович Воропай.

Щороку 4 червня Україна схиляє голови в пам’ять про дітей, чиї життя забрала війна. За кожною цифрою офіційної статистики — обірвані мрії, недописані шкільні зошити, нездійснені плани та розбиті серця батьків. російська агресія забрала сотні дитячих життів по всій країні. Серед них — маленькі мешканці Білопілля, чиї імена назавжди залишаться болючим нагадуванням про ціну цієї війни.

24 травня 2026 року раптово обірвалося життя Віталія Петровича Могиленця – людини, яку у Білопіллі добре знали і поважали.

23 травня 2026 року, після тяжкої хвороби, на 78 році життя відійшов у вічність дитячий хірург Білопільської міської лікарні Олександр Іванович Лєсовий.

Минув рік від того страшного травневого ранку, який назавжди залишив болючий слід у серці Білопільщини. 17 травня 2025 року ворожий «Ланцет» безжально атакував рейсовий автобус Білопілля – Суми.

Війна знову забрала життя мирної людини — просто на порозі її дому, там, де має бути безпека і спокій. У четвер під ворожим обстрілом загинув наш земляк, мешканець Білопілля Юрій Сохань. Його життя обірвалося раптово й жорстоко: ввечері, коли він заходив до власного будинку, стався скид із ворожого дрона. Юрій отримав смертельні поранення і загинув на місці.

Пішла з життя Любов Борисівна Лєпьошкіна — людина великого серця, щирої душі та безмежної відданості своїй справі. Вона мужньо боролася з важкою хворобою до останніх днів, не розповідаючи про це нікому. Не любила жалю й співчуття, не хотіла обтяжувати інших своїм болем, бо завжди вважала, що кожен має свої турботи. Вона тихо несла свій тягар, з вірою і силою, які викликають глибоку повагу.

16 березня 2026 року від удару російського FPV-дрона трагічно загинув житель Ворожби, член добровольчого формування Ворожбянської громади, 42-річний Євген Миколайович Сахошко.

Більшість людей її знали і називали просто — Люба. Вона народилася і виросла в Білопіллі та все своє життя була щиро відданою рідному місту. Працювала, жила турботами своєї родини, віддавала всі сили, щоб збудувати дім, виростити сина, щоб у хаті панували добробут і тепло.

Пішов із життя Володимир Євгенович Безрук – людина, яку добре пам’ятають колеги, друзі та всі, кому доводилося працювати поруч із ним. Для одних він був досвідченим оперативником і вимогливим керівником, для інших — надійним товаришем, який ніколи не відмовляв у допомозі та підтримці.

27 лютого у Ворожбянській громаді російський безпілотник поцілив в автомобіль, у якому їхали троє чоловіків. Унаслідок удару загинули двоє братів із Білопілля — Рамін та Рафаел. Ще один 53-річний пасажир отримав поранення.

Лідія Олександрівна завжди турбувалась про інших, підтримувала колег, безмежно любила донечку Аню. Була ініціатором багатьох корисних справ, завжди відстоювала справедливість. Важка хвороба забрала життя людини, яка його любила в усіх його проявах.