Життя під час війни

Війна триває. Кривава, болюча, виснажлива. Не тільки фізична, але і психологічна. Інформаційна. Бо інформація в наш вік мереж шириться миттєво. А з нею може ширитися і біль, травма, зневіра, розпач, знесилення, сліпа лють.

Пам"ять про нашого земляка Олександра Олеся надихає на творчість митців Білопільщини.

Коробка солодощів, подарована дітям – здавалося б, звичайна невеличка приємність, добрий жест дорослого чоловіка, військового ЗСУ, який хотів подарувати малечі усмішку та гарний настрій. І це йому вдалося!

В день другої річниці повномасштабного вторгнення, до Білопілля завітали гості з Запоріжжя - представники хору церкви євангельських християн-баптистів

Хоча багато родин з дітьми виїжджають з прикордонних громад, усе одно діти залишаються на небезпечних територіях. І їм треба навчатися, треба гратися, відпочивати, розвиватися. Що для цього роблять у Липецькій громаді Харківської області та Білопільській громаді Сумської області – читайте в нашому матеріалі.

Найпоширеніше питання друзів і знайомих за останні два роки: «Як ви там?». У тому, що сьогодні фактично в усьому світі знають, що відбувається на Білопільщині, як ми тут живемо і протидіємо ворогу, немала заслуга і нашого колективу.

Днями нам вдалося зв’язатись із Богданом і домовитись про інтерв’ю, в якому він мав би розповісти і про свою нагороду, і про дитинство, і про службу в лавах Національної гвардії України… Та оскільки чоловік нині перебуває «на нулі», катастрофічний брак часу змінив усі наші плани.

На самому в’їзді в село є всім «відома» і дуже «незручна» гірка. Місцеві її називають «тягун». Вона до кілометра довжиною. В негоду виїхати на неї – це справжнє випробовування: слизько, машину заносить. А якщо ще  й зустрічна, то дуже важко розминутися. Взимку водії не дуже люблять цю ділянку, але їхати треба.

«Найголовніше – це побачити усмішку дитини». Цими словами моя нова знайома, наша землячка-волонтерка Марина Лусіна відреагувала на фотографії з Білопільщини, на яких діти отримали передані нею подарунки.

Хлопчик Михайлик народився у Білопіллі 31 січня 2022 року. Фактично лише перші тижні він разом із мамою, татом і старшим братиком Данилком провів у спокої. З 24 лютого, він ще цього не розумів, життя його родини перетворилось у суцільний пошук найнеобхіднішого.

Роман Цимбалюк: "Ви робите надзвичайно важливу справу, яку сьогодні важко оцінити. Випуски друкованого ЗМІ на прикордонні – це надійний інформаційний щит, це історія, закарбована на віки".

Як відбувається евакуація у Дворічанській громаді на Харківщині та у селі Рижівка на Сумщині – читайте у нашому матеріалі.