Життя під час війни

Найпоширеніше питання друзів і знайомих за останні два роки: «Як ви там?». У тому, що сьогодні фактично в усьому світі знають, що відбувається на Білопільщині, як ми тут живемо і протидіємо ворогу, немала заслуга і нашого колективу.

Днями нам вдалося зв’язатись із Богданом і домовитись про інтерв’ю, в якому він мав би розповісти і про свою нагороду, і про дитинство, і про службу в лавах Національної гвардії України… Та оскільки чоловік нині перебуває «на нулі», катастрофічний брак часу змінив усі наші плани.

На самому в’їзді в село є всім «відома» і дуже «незручна» гірка. Місцеві її називають «тягун». Вона до кілометра довжиною. В негоду виїхати на неї – це справжнє випробовування: слизько, машину заносить. А якщо ще  й зустрічна, то дуже важко розминутися. Взимку водії не дуже люблять цю ділянку, але їхати треба.

«Найголовніше – це побачити усмішку дитини». Цими словами моя нова знайома, наша землячка-волонтерка Марина Лусіна відреагувала на фотографії з Білопільщини, на яких діти отримали передані нею подарунки.

Хлопчик Михайлик народився у Білопіллі 31 січня 2022 року. Фактично лише перші тижні він разом із мамою, татом і старшим братиком Данилком провів у спокої. З 24 лютого, він ще цього не розумів, життя його родини перетворилось у суцільний пошук найнеобхіднішого.

Роман Цимбалюк: "Ви робите надзвичайно важливу справу, яку сьогодні важко оцінити. Випуски друкованого ЗМІ на прикордонні – це надійний інформаційний щит, це історія, закарбована на віки".

Як відбувається евакуація у Дворічанській громаді на Харківщині та у селі Рижівка на Сумщині – читайте у нашому матеріалі.

Від війни в Україні страждають не лише люди, а й тварини. На допомогу їм приходять зоозахисники, ветеринари, волонтери і навіть професійні військові. Їхні вчинки згуртовують і подають приклад іншим.

В ніч з 25 на 26 січня ворог обстріляв оселі жителів міста Білопілля та пошкодив електро- та газокомунікації.

Понад 30 тисяч громадян України зникли безвісти під час збройної агресії рф, більшість — військові. Тисячі українських родин живуть між відчаєм та надією, шукаючи своїх рідних воїнів.

Під час повітряної тривоги ми можемо впіймати себе на моторошній думці, що чекаємо вибухів, а коли чуємо їх — ніби відчуваємо певне полегшення. Так само підсвідомо можемо романтизувати хвилини небезпеки, коли загроза минає — згадувати обстріли, час в укритті чи блекаути з певним теплом, і це лякає.

Для більшості жителів Ворожбянської громади стала справжньою несподіванкою звістка про те, що благочинний району, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці о. Петро вступив на службу до Збройних сил України і став військовим капеланом. Як сьогодні несе службу капелан у 466 окремому стрілецькому батальйоні 143 бригади Петро Савонік – у нашому матеріалі.