Життя під час війни

Поліцейські вивезли 86-річну мешканку, яка проживала менш ніж за десять кілометрів від лінії зіткнення. Через постійні ворожі обстріли соціальні служби не мали змоги забезпечити їй належний догляд, тож звернутися по допомогу до спецпідрозділу поліції.

З початком вторгнення росії в Україну життя наших громадян розділилося на «до» та «після». Багато українців набули статусу учасників бойових дій і стали потребувати особливої підтримки від держави. Зокрема, і в такому важливому для них питанні, як адаптація до життя поза військом. А саме – отриманні прийнятного місця роботи, яке б дозволяло ветерану сповна виявити свої знання та вміння.

Допомоги потребувало подружжя з Білопільської громади. 76-річний Віктор Дмитрович багато років тому повністю втратив зір, його дружина Надія, з якою вони проживали разом, також була маломобільною —  біль у ногах не дозволяв їй пересуватись без допомоги.

Екіпаж відправився до Білопільської громади, де необхідно було евакуювати 72-річну жінку та її 69-річного брата. «Білий янгол» швидко відреагував на звернення та вже за кілька годин дістався до пункту призначення, проте шлях назад виявився надзвичайно небезпечним...

Волонтерська діяльність Катерини почалася шість років тому, з допомоги дитячим будинкам. Відтоді жінка підтримує дітей-сиріт, які перебувають у дитбудинках Хоружівки та Штепівки, що на Сумщині. З початком повномасштабної війни волонтерка спрямувала свої зусилля на евакуацію жителів прикордоння та поранених бійців із передової, але основна її місія – допомога та порятунок покинутих і безпритульних тварин… Про них Катерина і розповідає в інтерв’ю.

Французькі волонтери Луік Нерві та його дядько Бруно Тероль печуть свіжий хліб і везуть його у населені пункти прикордонної Сумщини.

Поліцейські знову провели чергову евакуацію з прикордоння. Цього разу правоохоронці допомогли вибратися двом жінкам — 83-річній Зінаїді Василівні та її 59-річній доньці Світлані.

З Камелем Мюдом ми познайомилися в Білопіллі на початку осені. Він приїхав у Сумську область, щоб зняти репортажі про життя прифронтової території. Тоді почались активні обстріли, ситуація була дуже неспокійною, але Камель і перекладачка Катерина не злякалися й приїхали до нас, аби на власні очі побачити, як ми тут живемо і працюємо.

11 листопада волонтери благодійного проєкту Місія Ігоря Вітенька привезли до Збаража чергові вісім авто для потреб фронту, госпіталів, для порятунку поранених бійців. Загалом, за час війни вони доправили до України уже 137 автомобілів.

Олег Георгійович Оксанич працює адміністратором відділу прийому замовлень АТ "Сумиобленерго" вже понад 20 років. За освітою він економіст, але усе своє життя присвятив енергетиці – працював у Білопільській дільниці, поки це було можливо. Народився у Ворожбі, яка сьогодні, як і Білопілля, щодня потерпає від російської агресії.

67-річна Марія Василівна не могла самостійно залишити населений пункт. Волонтери Загону швидкого реагування евакуювали жінку з с. Мороча до залізничного вокзалу в м. Суми, звідки вона продовжила шлях до своїх рідних у Києві.

8 листопада медичні волонтери українсько-ізраїльської місії «Frida» знову завітали до прикордонної Ворожбянської громади. Цього разу – до Шкуратівського старостату.