Життя під час війни

Навіть тоді, коли війна перекроїла життя тисяч людей, Ірина не поставила на паузу ані свою справу, ані відповідальність перед клієнтами. Навпаки – під час повномасштабної війни підприємиця не лише не зупинила роботу в Білопіллі, а й розширила власну справу, скориставшись допомогою від держави та відкривши друге ательє вже в обласному центрі.

Мешканка прикордонної Білопільщини пережила дві війни, однак саме повномасштабна агресія росії змусила її назавжди залишити рідну домівку. Майже рік 91-річна Антоніна Іванівна жила під постійними обстрілами — без електропостачання, води та опалення, у постійній небезпеці для життя. Попри важкі умови, жінка тривалий час відмовлялася від евакуації.

За сприяння Шведського Червоного Хреста передано 1222 комплектів постільної білизни для людей вразливих категорій, які мешкають у Білопільській громаді. 

Рішення Юлії Бражник покинути Україну на початку повномасштабної війни не було легким. Воно далося через страх, сумніви, внутрішню боротьбу й відчуття провини. Але як мати вона зробила вибір, у якому безпека дітей стала важливішою за стабільність, кар’єру й звичне життя. Сьогодні Юлія живе в Канаді, будує кар’єру, виховує доньку і сина, біжить марафони — і водночас несе з собою Білопілля, Україну і власну історію, яку не стерти ні відстанями, ні роками.

Гуманітарна допомога під час повномасштабної війни має особливу цінність для жителів прикордонних громад, які щодня живуть під загрозою російських атак і змушені оперативно долати наслідки руйнувань.

Прифронтова Білопільщина знову опинилася під ударом. Керовані авіабомби впали зовсім поряд із житловим будинком 20-річного хлопця. Лише випадок врятував йому життя — у момент обстрілу його не було вдома.

Лілія Річкіна - про війну, про ставлення на ній до жінки, про відповідальність та довіру

Ось уже скоро як чотири роки прикордоння, а, відповідно, й прифронтові громади Сумщини живуть під звуками постійних вибухів, зазнаючи значних людських і матеріальних втрат. Та навіть у цих екстремальних умовах їх мешканці намагаються не тільки триматися своїх домівок, а й, за можливості, приносити користь тим, хто, так як і вони, досі не скористалися наданим владою правом на евакуацію.

Трибуна.Суми поспілкувалася з психологинею, яка переїхала з Білопільщини до Сум через війну, побудувала своє життя заново й тепер допомагає іншим переселенцям знайти внутрішні опори.

Олена, яка нині живе у Польщі та має фах перукаря, вирішила зробити добру справу для своїх земляків. Вона приїхала до Білопілля не лише щоб оформити документи чи провідати будинок, а й оголосила акцію: 7 і 8 січня безкоштовно стригла всіх охочих.

86-річна Раїса Миколаївна все життя прожила у Білопільській громаді. Рідна оселя, знайомі вулиці, усе це тримало її до останнього, та постійні обстріли змусили замислитися над найважливішим: власним життям

Тиша лякає. Андрій дивиться в стелю й чекає прильотів. Почути б один, два, три, вісім, двадцять три, тридцять один, сорок – і можна засинати. Але все тихо. Навіть солов'ї й собаки мовчать. Третя година ночі, а Андрій лежить, дивиться в стелю й чекає прильотів. Прильотів не буде, бо Андрій у маленькому містечку на заході країни, і прильотів тут не було ніколи.