Життєва стежка

Першого вересня у родині Лідії Григорівни Крячок був особливий день – їй виповнилося 90. За святковим столом зібралися діти, онуки, правнуки – ті, кому вона все життя віддавала свою любов і турботу. А згадати за дев’ять десятиліть є багато.

10 серпня свій 100-річний ювілей відзначила Мотрона Олексіївна Головач — учителька, мама, бабуся і прабабуся, людина дивовижної життєвої сили, яка й сьогодні цікавиться світом, слухає новини, думає про Україну і найбільше бажає одного — миру.

Українці здавна особливо шанували родинні цінності, сімейний затишок та традиції. Культ батька й матері, великої дружної родини, де панують злагода та любов, був і залишається невід’ємною частиною нашої народної мудрості. Адже лише сім’я здатна по-справжньому захистити людину в такому непростому й часом жорстокому світі. Чим же сильна родина? Передусім — любов’ю. Саме любов народжує дітей, дарує батькам щастя і вчить людей бути людьми. Історія родини Таранів — саме про таку любов. Тиху, щоденну, невибагливу, але надзвичайно міцну.

Юрій Вікторович — наш земляк. Він народився у Білопіллі, тут ходив до школи, і саме тому газета «Білопільщина» (тоді — «Радянська правда»), куди він прийшов працювати, була для нього по-справжньому рідною. Він знав тут кожного — і його знали всі.

Сула, ця перлинка нашого краю, мила серцю будь-якої пори року, будь-якого часу днини. Та ні, будь-якого часу доби. Навіть темної пори вона радує місячною доріжкою, що тягнеться від одного берега до іншого, і яка, час-від-часу, колишеться, коли виникають брижі під поривами тихого нічного вітерця.

Іван Васильович Воловик 21 жовтня в родинному колі зустрічає свій мудрий 80-річний ювілей

Осінь… Цікава пора року, з мінливою погодою: то стоїть «бабине літо» з теплою і сухою дниною, що радує тебе останнім теплом, то ось подуло з іншого краю і… задощило. Задощило й похолодало. Правда, і в такі дні є свої чудові моменти, що залишають у твоїй памʹяті приємні відчуття.

Саме цього дня пригадалась давня історія з рідного селища. Сергій і Сашко були друзями з дитинства, про яких говорять «не розлий вода». Один клас, спортивні секції, спільні походи у кіно, і, звісно, ж хлопчачі дитячі пустощі.

Під кінець свого життєвого шляху так часто згадується минуле. І саме оте раннє - дитяче, юнацьке, молоде, часто дурнувате (такі вже ж реалії нашого життя). Може й справді дурнувате, але ж твоє, таке рідне на сьогоднішній день.

За вікном морозець. За сучасними мірками, десь близько десяти градусів. Це сьогодні в кожного по декілька градусників висить (ще й показують різну температуру – вибирай сам, яка тобі до вподоби!), а тоді…

Яка ж вона й гарна весняна пора. Навіть не зважаючи на те, що роботи в квітні-травні чимало. Гарна своїм пробудженням від зимової сплячки: оживає природа і ти разом із нею - ніби народжуєшся знову й знову.

Вузенька стежина, що бігла від центру села мимо моєї школи на Низ. Вузенька, облямована в окремих місцях кущами бузку, що кожного травня заквітчував прилеглі до школи місцини, даруючи перехожим свій неповторний, духмяний аромат.