Життєва стежка

Вузенька стежина, що бігла від центру села мимо моєї школи на Низ. Вузенька, облямована в окремих місцях кущами бузку, що кожного травня заквітчував прилеглі до школи місцини, даруючи перехожим свій неповторний, духмяний аромат.

Вітаємо ювілярку і бажаємо, щоб довгожителів було якнайбільше. Ганні Павлівні — оптимізму і терпіння, здоров’я і миру!

Скільки прожито днів за своє життя? Мабуть що, чимало, якщо й не багато! Більшість із них канули у вічність, бо мало чим виділялись із буденщини. Але окремі… як «живі» стоять і по сьогодні: навіть із дрібницями (звичайно, не з усіма), з емоційними відчуттями, що супроводжували в той чи інший день.

Вже такий далекий 1964 рік. Шкільні зимові канікули. Молода вчителька, яка лише другий рік працювала у нашій школі після закінчення педагогічного вузу десь на Донбасі, вирішила з нами, частиною учнів 8 класу, відвідати столицю нашої республіки - місто Київ. Це Лідія Григорівна Буштець. Вчитель фізики і математики, та ще й наш класний керівник.

У літа мої дитячі… Пам΄ятаєте, звідки ці слова? Вірно. Так розпочав свій вірш про Верхосулку Дмитро Білоус. Дитячі літа… У кожного покоління вони свої. Які літа були у мого покоління, я вже згадував неодноразово. Але якось стороною обходила ще одна наша цікавинка. Сінематограф, або, як вже на наш лад, кінематограф, чи просто – кіно. Скажете, що за дивина. Це зараз так. А у наш час…

Тихою прохолодою віяло, коли заходив до хати. На вікнах стояли квіти в горшках та бляшанках, на шибках безпомічно билися і сердито дзижчали мухи. Свіжопомазана глиною долівка посипана травою з полином та чебрецем, які щедро ділились своїм ароматом. На стінах розвішані вишивані рушники...

Олександра Федорівна Семенченко аж ніяк не виглядає на свої роки. Між тим, сьогодні, 6 січня, їй виповнюється сто років. Такий поважний ювілей і став приводом, із якого я завітала в гості до оселі цих жінок.

25 листопада 70-річний ювілейний день народження відзначила жителька Горобівки Тетяна Вікторівна Терещенко. Майже 25 років свого життя жінка присвятила роботі у ППФ «Агрохімпромцентр», де і до сьогодні працює на посаді бухгалтера.

Місько в селі був старим кавалером. Неодруженим. Всі його однолітки давно вже поженилися. Вже й діти в них попід столи бігають. А він собі пари здибати не може. Бо то треба було з дитинства різочкою та й по одному місці, а не хухати над ним, як над збитим яйцем...

Варця себе не любила. Ніколи. Ще ото як дівочкою підросла і в дзеркало почала заглядати... Бо як-то вона себе могла любити? Як-таки чисто рудою вродилася. То нічого, що мама з татом її сонечком називають та й сонечком. Вона що, сліпа? Чи дурна? Чи дзеркала не має? Таж он купа веснянок. Всюди! На віях. На устах. На носі. На очах навіть!

Про цю героїчну жінку ми неодноразово розповідали на сторінках нашої газети. Нагадаємо її біографію

Усе своє життя вона пов'язала з Ганнівсько-Тернівською школою. Спершу навчалася, а потім 42 роки пропрацювала у своїй рідній школі.