Життєва стежка

Саме цього дня пригадалась давня історія з рідного селища. Сергій і Сашко були друзями з дитинства, про яких говорять «не розлий вода». Один клас, спортивні секції, спільні походи у кіно, і, звісно, ж хлопчачі дитячі пустощі.

Під кінець свого життєвого шляху так часто згадується минуле. І саме оте раннє - дитяче, юнацьке, молоде, часто дурнувате (такі вже ж реалії нашого життя). Може й справді дурнувате, але ж твоє, таке рідне на сьогоднішній день.

За вікном морозець. За сучасними мірками, десь близько десяти градусів. Це сьогодні в кожного по декілька градусників висить (ще й показують різну температуру – вибирай сам, яка тобі до вподоби!), а тоді…

Яка ж вона й гарна весняна пора. Навіть не зважаючи на те, що роботи в квітні-травні чимало. Гарна своїм пробудженням від зимової сплячки: оживає природа і ти разом із нею - ніби народжуєшся знову й знову.

Вузенька стежина, що бігла від центру села мимо моєї школи на Низ. Вузенька, облямована в окремих місцях кущами бузку, що кожного травня заквітчував прилеглі до школи місцини, даруючи перехожим свій неповторний, духмяний аромат.

Вітаємо ювілярку і бажаємо, щоб довгожителів було якнайбільше. Ганні Павлівні — оптимізму і терпіння, здоров’я і миру!

Скільки прожито днів за своє життя? Мабуть що, чимало, якщо й не багато! Більшість із них канули у вічність, бо мало чим виділялись із буденщини. Але окремі… як «живі» стоять і по сьогодні: навіть із дрібницями (звичайно, не з усіма), з емоційними відчуттями, що супроводжували в той чи інший день.

Вже такий далекий 1964 рік. Шкільні зимові канікули. Молода вчителька, яка лише другий рік працювала у нашій школі після закінчення педагогічного вузу десь на Донбасі, вирішила з нами, частиною учнів 8 класу, відвідати столицю нашої республіки - місто Київ. Це Лідія Григорівна Буштець. Вчитель фізики і математики, та ще й наш класний керівник.

У літа мої дитячі… Пам΄ятаєте, звідки ці слова? Вірно. Так розпочав свій вірш про Верхосулку Дмитро Білоус. Дитячі літа… У кожного покоління вони свої. Які літа були у мого покоління, я вже згадував неодноразово. Але якось стороною обходила ще одна наша цікавинка. Сінематограф, або, як вже на наш лад, кінематограф, чи просто – кіно. Скажете, що за дивина. Це зараз так. А у наш час…

Тихою прохолодою віяло, коли заходив до хати. На вікнах стояли квіти в горшках та бляшанках, на шибках безпомічно билися і сердито дзижчали мухи. Свіжопомазана глиною долівка посипана травою з полином та чебрецем, які щедро ділились своїм ароматом. На стінах розвішані вишивані рушники...

Олександра Федорівна Семенченко аж ніяк не виглядає на свої роки. Між тим, сьогодні, 6 січня, їй виповнюється сто років. Такий поважний ювілей і став приводом, із якого я завітала в гості до оселі цих жінок.

25 листопада 70-річний ювілейний день народження відзначила жителька Горобівки Тетяна Вікторівна Терещенко. Майже 25 років свого життя жінка присвятила роботі у ППФ «Агрохімпромцентр», де і до сьогодні працює на посаді бухгалтера.